Ключові моменти:
- Майстриня з Рені створює авторські молдавські вишиванки лише в одному екземплярі
- Вона пояснила сакральний зміст орнаментів
- Мистецтво створення сорочки з вишивкою «алтіца» внесене до списку нематеріальної культурної спадщини людства.
- Майстриня мріє відродити ткацьке ремесло на півдні Одещини та навчати молодь старовинним технікам
Журналістка «Одеського життя» у Рені Антоніна Брндарєва поспілкувалася з майстринею Євгенією Барган та на власні очі побачила старовинні молдавські вишиванки, орнаменти й речі, які у її родині зберігають понад сто років.
Майстриня не лише створює авторські сорочки, а й досліджує сакральні значення символів, старовинний крій та техніки вишивки, що передавалися поколіннями у молдавських родинах Південної Бессарабії.
Тема має і міжнародне значення: у 2022 році ЮНЕСКО внесло мистецтво створення традиційної сорочки з вишивкою «алтіца» до списку нематеріальної культурної спадщини людства.
За зиму – три килими, і не тільки
Євгенія народилася в центрі Молдови, в селі Баймаклея Каушанського району. Тут жінки завжди займались рукоділлям.
– Мені було десять років, коли я навчилася вишивати гладдю, а згодом і хрестиком, – розповідає майстриня.
– Мене навчали старші сестри. Разом із ними я допомагала мамі ткати вовняні килими, вони були в кожному будинку – на чорному тлі червоні троянди. Починаючи з грудня, ми із сестрами готували з очерету шпульки (ткацькі човники), на які намотували вовну різного кольору. З такими заготовками робота йшла швидше. За зиму мама ткала три килими розміром два на три метри, а ще десятки метрів полотна, з якого шився одяг. Навесні ткацький верстат виносили у двір: все, сезон рукоділля завершено, попереду – польові роботи. У кімнаті-майстерні робилося капітальне прибирання.
У молдавських будинках вишивки було багато – рушниками з янголами та голубами обрамлялися ікони. Жінки пов’язували вишиту хустиночку. А ще були скатертини, простирадла, рушники.
Коли Євгенія Барган переїхала з чоловіком та донькою до Рені, вона очолила тут молдавський відділ у обласному центрі національних культур. За її ініціативи у місті вперше пройшов День молдавської культури, який згодом став традиційним.
Тоді ж шанувальниці молдавської народної пісні створили ансамбль «Церенкуца», він працює вже 20 років і став народним. Перший комплект костюмів шили вдома у Євгенії Савівни.
Вишивала під перегони на «Феррарі»
Обставини нерідко змушують кардинально змінювати життя. Коли дочка вступила до Одеського університету імені Мечникова і треба було оплачувати навчання на контракті, а ще робити ремонт купленого будинку, на сімейній раді було вирішено: Євгенія поїде на заробітки до Італії.
Як це не дивно, саме на заробітках у жінки з’явився час для творчості.
– Я доглядала літню італійку, яка до двох-трьох годин ночі сиділа перед телевізором і дивилася гонки на «Феррарі», – розповідає наша героїня. – Доки не засне моя підопічна, я не могла лягти спати. І що робити – зайнялася рукоділлям. Спершу вишивала бісером картини, ікони, а потім у мене з’явилася мрія створити для доньки національний весільний костюм. Я почала вивчати автентичний крій блуз, сорочок, плахт, а також орнаменти.
Чому на плечах вишиванок наречених немає візерунків?
– Традиційно сорочка шилася з чотирьох прямокутників. Якщо їх розкласти на площині, виходить хрест – сакральне значення, – продовжує розповідь майстриня. – Зверніть увагу, що у молдавській жіночій блузі немає вишивки на плечах. Чому? Верхній візерунок на рукаві називається алтіца. Ця частина символізує тривалість життя, і вона має бути цілісною. Коли ж виконуються молдавські народні танці у парі, хлопець тримає дівчину за плече – отже тут не має бути вишивки, оскільки її можна пошкодити. Має значення нижня частина рукава – ручок, де візерунки можуть бути прямі або косі. Вважається: що довший рукав, то довше житиме людина, яка носить цю сорочку.
Яка квітка приваблює удачу?
У молдавській вишиванці, як і в інших, закодовані глибокі смисли.
– Вишита квітка конюшини з чотирма пелюстками – на щастя, – розповідає Євгенія Савівна. – Як відомо, у конюшини три пелюстки, але дуже рідко у природі трапляються і чотирипелюсткові. Пам’ятаю, в дитинстві ми шукали таку «щасливу» квіточку – символ удачі.
Звивиста лінія, якою з’єднані квіти, – це лінія життєвого шляху, який ніколи не буває прямим, адже на віку кожної людини бувають різні повороти долі.
У вишивці дуже багато елементів – хрест, сонце, коза, виделка тощо. Кожен цей символ несе велике смислове навантаження.
Навіщо потрібні медичні бинти у вишивці?
Євгенія Барган не використовує готові схеми візерунків, а створює свої, авторські.
– Блузки, які я вишила, – в єдиному екземплярі, таких немає в цілому світі, – каже майстриня. – Якщо ви подивитеся на мої вишиванки, скажете, що це закінчені роботи. Але для мене вони не готові. Я можу додавати нові елементи, збагачуючи візерунки, прикрашати сріблястими або золотистими нитками. Як деякі художники, які протягом життя доопрацьовують свої картини.
Особлива гордість майстрині – блузка з виноградними мотивами, на якій соковиті грона увиті різьбленим смарагдовим листям. Ця робота символізує тривалість роду, життя.
Є у Євгенії Савівни ноу-хау у техніці вишивки. Наприклад, вона вишиває хрестиком на ситці, де немає орієнтирів, як у канві. Для цього використовує звичайні медичні бинти, орієнтуючись по вертикальних та горизонтальних лініях ниток. Коли візерунок готовий, ці нитки акуратно видаляються.
За кордон – у національному вбранні
– Вважаю, що ми маємо з гордістю носити вишиванки, – каже пані Євгенія. – Коли я працювала в Італії, у свята йшла до церкви у молдавській вишиванці й відчувала неймовірну гордість за своє коріння, історію роду, наші традиції. Я дуже рада тому, що моя донька Ганна цінує культурну спадщину і навіть закінчила Кишинівську академію мистецтва – вона за фахом культуролог. Анечка дуже цінує костюми, які я для неї вишила, із задоволенням їх носить. Мої костюми можна побачити на фольклорних святах. У цьому вбранні відбувалися зйомки приготування молдавських національних страв для телебачення. Я одягаю свій національний костюм, коли виїжджаю за кордон у складі культурних делегацій – ми маємо пропагувати свою культуру в усьому світі.
Нехай оживуть усі ткацькі верстати!
Євгенія Савівна мріє відтворити старі вишивки, які створювали довгими зимовими вечорами бабусі та прабабусі.
– У моїй сім’ї збереглося чимало унікальних робіт – оздоблення для дому, одяг, килими, яким понад сто років, – розповідає майстриня. – Мрію відкрити в Рені окрему музейну кімнату, щоб сучасники бачили на власні очі традиції. Ще одна мрія – створити гурток шанувальників народної вишивки, щоб обмінюватися досвідом та, найважливіше, навчати молодь.
У творчих планах майстрині – вишити візерунок із різних елементів, характерний для південної Бессарабії. Але це нелегко, оскільки на півдні Одещини живуть люди різних національностей, і всі мають свої традиції у вишивці.
А ще Євгенія Савівна мріє відродити ткацьку справу.
– Ткацькі верстати можна побачити у багатьох етнографічних музеях, але зазвичай вони стоять без діла, бо майстерність уже забута. А я вмію працювати на верстаті та з задоволенням навчила б усіх охочих цьому ремеслу.
Подивіться у вічі і прислухайтеся до порад
Якщо Євгенія Савівна прийняла для себе план дій – так тому й бути.
Що цікаво, природа по-своєму нагородила саму майстриню: у Євгенії Савівни очі змінюють колір – вони бувають зеленими, сірими, блакитними – залежно від внутрішнього стану. Коли вона вишиває та почувається абсолютно щасливою, її очі стають яскраво-блакитними – як небо у сонячний день.
У 2022 році Міжурядовим комітетом з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО було прийнято рішення про внесення елемента «Мистецтво створення традиційної сорочки з вишивкою на плечах (алтіца) – елемент культурної ідентичності в Румунії та Республіці Молдова» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.
Раніше ми розповідали, як на півдні Одещини ставляться до національного вбрання – вишиванки.
Читайте також: Чому молодь знову носить вишиванки: справа не лише у традиціях
