Виявилося, що попри різне коріння, це вбрання стало для всіх символом єдності та гордості, який вдягають у будні й на свята.
Коли мешканців півдня Одещини запитуєш про національну приналежність, то у більшості випадків люди починають згинати пальці та кажуть приблизно таке: «Моя матуся народилась у сім’ї українця і молдаванки. А у венах тата тече кров гагаузів, албанців, росіян, ще й ромської трохи. Тож хто я за національністю?..» Ми поцікавились: як люди-інтернаціонали ставляться до українських вишиванок – чи є вони в їхньому гардеробі, чи вдягають?
Галина Маратаєва, мешканка міста Рені:
– В мене мати – українка з Кілії, а тато – узбек. Тому в моєму гардеробі є й українські вишиванки, і узбецький національний одяг. Але коли останній вдягаю, інколи трапляються незручності. Чи то узбек до мене підійде і звернеться узбецькою – а я відповісти не можу, тому що, на жаль, не знаю цю мову. Чи просто просять: «А можна з вами сфотографуватись?» – ніби я їм верблюд в Єгипті. Тому я частіше вдягаю вишиванки – тут питань не виникає. Одну з них я вишила власноруч, мені здається, що у візерунці є узбецьки мотиви. Ще одну вишиванку зробила для своєї доньки. А ще люблю чільця – яскраві головні вбрання до вишиванок: зробила для себе і ще чимало для подруг.
Надія Буценко, мешканка міста Рені:
– Моя мати народилась на півночі Молдови, але я не можу сказати, що вона «чиста» молдаванка – там теж було намішано. Мій батько був за паспортом українець, але він народився у Румунії. На територію сучасної України він потрапив у 1940 році, і вперше у житті почув українську у 1944 році, коли край звільнили від німецької окупації. Але як не складається історія сім’ї, зараз всі ми – українці.
Жінка розповідає, що в її гардеробі чотири вишиванки, ще й три вишитих сукні. В них різні історії.
– Колись давно одну сукню мені вишила матуся. Вона з легкої тканини, прикрашена візерунками. Але коли я її вдягала, мене інколи запитували: «Ви що, артистка?». Я навіть обурювалася: чого це національне вбрання вважається лише для сцени?
Зараз, за її словами, вже вишиванки люди одягають без приводів, просто на роботу, у подорожі – вони стали частинкою нашого життя.
Ще одну вишиванку їй подарувала кузина з Румунії – бежевими нитками по бежевому, витончена робота.
– Щодо візерунка, – каже Надія, – то він якийсь бессарабський.
По-іншому виглядає робота майстрині з Івано-Франківської області, де в жінки є добрі друзі:
– Я зробила замовлення жінці, що працює вчителькою музики, але вона спадкова майстриня – бабуся вишивала, матуся вишивала. У сучасної майстрині сім японських машинок – вишиванки мають великий попит! Я замовила чорну сорочку з вишивкою – для особливо урочистих подій. Але майстриня прислала мені не чорну, а темно-синю, вишиту золотими нитками – вона дуже яскрава, справді святкова!
Читайте також:
