1-3 травня Львів відсвяткував 770-річчя. З цієї нагоди хочемо розказати про цікавий заклад, який певною мірою повʼязаний і з Одесою також. Поговоримо про те, що обʼєднує південь та захід нашої країни – про любов до красивої архітектури та смачної їжі. Наш гастрооглядач Олексій Овчинніков нещодавно побував у Львові і з нетерпінням хоче розповісти про ресторан, який знаходиться у львівському Будинку вчених.
Де шукати одеський слід у Львові
Ще років десять тому, моя розповідь про одеську кухню у Львові була би про невеликий ресторанчик «Одеса», або «Львівська Одеса», який працював до липня 2022 року. Зараз «одеську марку» тримає ресторатор Алекс Купер і його заклад «Шалом» (в Одесі такий ресторан проіснував не так довго). Також у Львові існує кафе китайської кухні родом з нашого міста – «Чін-Чін», але то зовсім інша історія.
Вивчаючи архітектурні памʼятки Львова, я дізнався, що в місті є три будівлі, які збудували відомі австрійські архітектори Фельнер та Гельмер, автори нашого славетного оперного. Одна з них – будівля Будинку вчених, колишнього Казино на вулиці Листопадового чину. Цікаво те, що і частину одеського Будинку вчених, в якій ташувалась картинна галерея, будували ті ж самі архітектори!
Ми розповідали про історію нашого Будинку вчених і показали, як виглядає палац після російської атаки.
Звісно, що спочатку я хотів зайти в Будинок вчених і подивитися на розкішні інтер’єри та місце, де колись був ресторан. Але, на жаль, в той день там була конференція, і туристів запрошували прийти наступного дня. Отже довелося йти в підвальне приміщення, де знаходиться ресторан «Фельнер і Гельмер». І, здається, це саме те, що потрібно одеситу, який встиг скучити за рідним містом.
Щоб потрапити у заклад, треба зайти в двір і обрати місце в парадній, у дворику (якщо ви літом) або у підвальному приміщенні, де колись були кухня, підсобки та винний льох. Спускаюсь красивими сходами, опиняюсь в передпокої з багатим паркетом, квітами, глибокими кріслами, дзеркалами і портретами архітекторів. Тут можна почекати вільний столик або зустрічати гостей, якщо у вас запланований великий бенкет. Далі проходимо у велику залу, а за дверима бачимо ще одну маленьку залу, яка вже чекає на своїх VIP-гостей. Тут можна розміститися невеликою компанією і сховатися від сторонніх поглядів.
В залах так урочисто та красиво, що трошки ніяково відчуваю себе в джинсах. Але мене не відправили переодягатися, а видали красиве меню, яке я почав вивчати.
А що в меню?
Основа меню – віденська класика з вкрапленнями української та світової кухонь. Відень – одне з небагатьох міст, яке здавна має свою особливу кулінарну традицію і навіть назву – віденська кухня. Десяток страв-візитівок не одну сотню років підтверджують цей почесний статус. Серед них можна згадати віденський гуляш, супи з кнедликами та млинцями, але особливу увагу тут приділяють солодощам: штруделі, торт «Захер», солодкий омлет… всього не перелічиш.
Цитати з меню (ціни на травень 2026 року)
- Паштет із гранатовим желе – 225 грн.
- Закуска з ніжного філе оселедця – 250 грн.
- Вареники з капустою та картоплею – 220 грн.
- Окрошка з сезонними овочами і зеленню – 150 грн.
- Салат з язика – 370 грн.
- Крученик з філе індика та шпинату – 370 грн.
- Медальйони свині з соусом «Демігляс» – 370 грн.
- Медівник – 150 грн.
- Кава американо – 55 грн.
А що на смак?
Для знайомства зі шляхетною кухнею цього ресторану я обрав червоний борщ, віденський шніцель та віденський штрудель на солодке.
Поки страви готують, можна пороздивлятися картини та фото на стінах. Особисто мене зацікавили репринти старих листівок та літографій із зображеннями будівель знаменитого архітектурного бюро. Серед інших можна знайти і наш Одеський оперний театр, і ще раз впевнитися, що він таки да – найкрасивіший!
Борщ принесли за декілька хвилин. Це були три тарілки. Одна для борщу, друга для сала та грінок, і третя – з ложкою. Подача, дійсно, шляхетна, а що на смак? На смак і на колір це виявився типовий дуже червоний галицький борщ із копченою грушею на качиному бульйоні. В тарілці плавали шматочки мʼяса, і вони були ніжні. Сало подають з гірчичною грінкою і дуже гострим перцем для любителів такого. До борщу йде соусник зі сметаною.
Шніцель. Перша згадка про шніцель в кулінарних книгах датується 1884 роком, і насправді більше за все я чекав саме на це знайомство. Я не був у Відні, і порівнювати мені не має з чим, але я добре підготувався теоретично. Як у справжньої легенди, у нього є декілька версій походження. Цікаво, що обидві версії повʼязують його з Італією. Але щодо стандартів приготування, то тут різночитань не має. Справжній віденський шніцель має бути з телятини, завтовшки чотири міліметри і настільки великим, що його краї мають звисати з тарілки. На фото видно, що всіх цих пунктів було дотримано. Мʼясо було добре просмаженим, мʼяким і смачним.
Яблучний штрудель – солодка віденська класика. Є легенда, що саме за товщиною тіста для штруделя австрійські чоловіки обирали собі дружин – чим тонше воно було, тим більше шансів на одруження було у дівчини. Зараз інші нрави, але на смакові якості випічки, сподіваюсь, це не впливає. Штрудель подається зазвичай із морозивом. В цьому закладі його гарнірували соусом, який за смаком схожий на крем-брюле, та полуницею, яку трохи притрусили золотом. Прямо як в оперних театрах, які проектували віденські архітектори!
Рахунок за такий вишуканий обід склав 890 гривень.
Загальне враження
Думаю, що загалом Фельнер та Гельмер були б задоволені обідом, але особисто я сподівався побачити в меню більше страв віденської кухні. Щодо обслуговування, естетики подачі та смаку страв зауважень не було. Єдине, що трохи напрягало, – якісь сварки на кухні, галас яких доносився до зали, де я обідав. Але потім ресторан заповнили чисельні учасники конференції, я швиденько доїв десерт та ретирувався. Наступного разу, якщо погода сприятиме, залишуся у затишному та зеленому дворику.
Цікавий факт про французький круасан
А ви знали, що французький круасан не зовсім француз, а австрієць?
Говорять, що у 1683 році віденські пекарі почали випікати булочку у формі півмісяця, як символ перемоги над Османською імперією. В 1770 булочка потрапила у Францію завдяки австрійці Марії Антуанетті, яка ввела на них моду у Парижі. Памʼятаєте, вона ще пропонувала біднякам їсти тістечка, якщо у них немає хліба. Достовірно відомо, що у 1837 році завдяки пекарні Августа Цанга круасан стали випікати з листкового тіста. А саме слово «круасан» з французької перекладається як «півмісяць». Звісно, існують версії з іншими контекстами, але всі вони підтверджують «австрійське походження» випічки.
Читайте також:
