Всіх-всіх з добрим ранком і з (зовсім не) важким понеділком! А щоб справи сьогодні йшли як по маслу, почніть день із гарним настроєм, який вам, безсумнівно, забезпечить одеський анекдот від «Одеського життя».
І сьогодні давайте заглянемо в одеську комунальну квартиру, де пролунав телефонний дзвінок.
– Мадам, будьте ласкаві, Соломона Марковича.
– І хто ви такий, щоб я була з вами люб’язна?
– Я – друг Соломона Марковича.
– І в цього шлімазла ще є друзі?
– Ну от, я тут є друг Соломона Марковича. Ви щось маєте проти? Ні?
– Я нічого не маю проти – ні. Як і проти – так.
– Тож дайте мені, мадам, Соломона Марковича!
– Не кричіть з мене, юначе.
– Звідки ви взяли, що я – хлопець?
– З голос. У вас молодий голос. Ви випадково не співаєте?
– Ні, я не співаю. Дайте мені Соломона Марковича.
– Шкода. З таким голосом ви мали б гарний гешефт кантором у синагозі.
– На жаль, мадам, я не маю гарного гешефту в синагозі… Дайте мені Соломона Марковича.
– То де ж ви співаєте?
– Мадам, я вам уже натякав, я ніде не співаю. Дайте мені…
– Добре, добре, добре… Що за молодь… Як трохи – так одразу… Може, ви танцюєте?
– Мадам, я спітнів з вашого запитання. З чого ви взяли, що я танцюю?
– Якщо – не хочете говорити, то я – ні слухати… Так що ви хочете?
– Дайте! Мені! Соломона! Марковича!
– А ви йому – шо?
– Мадам, я з вас плАчу.
– О! Дуже правильно робите!
– ????????
– Соломон Маркович помер!
– Мадам! То що ви мені морочите голову?
– Я вас готувала.
А ще ви можете дізнатися:
