Напевно, багатьом знайомий вислів «єврейське щастя», але чи багато хто знає, що це таке? Ось як його бачить героїня нашого сьогоднішнього… навіть не анекдота, а цілої розповіді:
Ви знаєте, що таке «єврейське щастя»? Ні, Ви не знаєте, ніколи не знали і не знатимете – шо ж це таке: «єврейське щастя»!
Скажіть, поклавши руку на серце, де були мізки моїх батьків, коли вони вибирали ім’я для новонародженого малюка, тобто для мене? Де? Правильно, саме у тому місці, про яке ви подумали. Ну як можна було дати дитині, народженій в СРСР, ім’я Сара!..
Найстрашніше в тому, що в поєднанні з нашим прізвищем моє ім’я ставало несумісним із життям.
– А зараз до дошки піде Сара Пізенгольц!
– Пізенгольц! Ти здала аналізи? Ні?
– Сара! Сара! Купи ще дві пляшки кефіру! Ти мене чуєш, Сара?!
Я опускаю малинове обличчя вниз і біжу до магазину, проклинаючи своїх батьків, цю вулицю з перехожими, міліціонера, двірника та всіх, всіх… і, звісно, себе!
Мені довелося стати круглою відмінницею, чемпіонкою міста з штовхання ядра. Я вивчила п’ять іноземних мов (серед них іврит та японська). Читаю в першотворах класиків світової літератури.
Але де особисте життя? Де той єдиний, той, хто не відстрибне від мене, дізнавшись моє ім’я та прізвище?
Так минуло багато років у стражданнях, які неможливо собі уявити.
Але є Бог у світі, і диво відбулося! Це було справжнє чудо-jude! Він підійшов до мене пізно ввечері і попросив 2 копійки на телефон.
Ніч осяяла світло його вогненно-рудої голови. Двометровий здоровань, схожий на соняшник Ван-Гога, посміхався на всю свою бандитську пику.
– Абрам – назвався він, і простяг мені свою руку
– Сара, – відповіла я і, стиснувши його долоню так, що він зблід, додала, дивлячись у його очі: – Сара Пізенгольц.
…Потім ми часто згадували, як ми іржали після того, як Абрам промовив своє прізвище…
– Абрам Ашпізд, – сказав він…
…Незабаром у нас весілля. І що робити з прізвищами?..
Ще більше анекдотів:
