Ось, їй-богу, зрадів! Якби це трапилося в доісторичні часи, які сьогодні називають «тоталітаризмом» і «застоєм», то тамтешні начальники — у вигляді секретарів обкомів — готували б дірочки на лацканах піджаків під нагороди.
Ну а головному на Одещині в ті роки обіцяла б «Золота зірка Героя Соцпраці»! Цитую статистику: «Найбільший намолот залишається за Одещиною — 3,2 мільйона тонн. Найвища врожайність зернових та зернобобових культур у аграріїв Хмельницької області – 64,5 центнери з одного гектара».
Тим часом щодня, заходячи до торгових центрів чи просто «булочних», спостерігаю, як періодично змінюються цінники. Таке враження, що весь персонал зайнятий листуванням цифр. Втім, із хлібом та хлібобулочними виробами картина інша. Ціни зростають. Але найчастіше на булочки та кондитерські вироби. На «білий» та «житній» тенденція до збільшення присутня, але відчувається побоювання продавців та виробників потрапити під приціл контролюючих органів.
Нагадую: «Кабінет міністрів України встановив цінові обмеження на соціально значущі продукти, до яких і хліб. Однак це стосується лише одного сорту — пшенично-житнього, і максимальна націнка не може бути вищою за 10 відсотків».
Ось на цій деталі варто зупинитися. І пекарі, і продавці, щоб заробити зайву гривню, цілком спокійно можуть придумати нові сорти хліба, які не входять до цієї заборони Кабміну.
А тим часом беруся стверджувати, що рано чи пізно, але «хлібникам» доведеться підвищувати ціни навіть на заборонені сорти. Чому?
З 1 липня 2023 року повернули довоєнні податки на автомобільне паливо. Плюс дорожчає нафта, внаслідок чого вартість дизеля вже підскочила на 5-7 гривень і продовжує зростати. Додам зростання тарифів на електроенергію для промисловців, а хліб переважно випікають ці електропечі. Працівники вимагають збільшення заробітної плати через зростання інфляції. Ще додалася проблема логістики плюс брак водіїв, які також потребують грошей.
У такій ситуації цілком слушні аргументи пекарів, коли вони заводять мову про перегляд цін на хліб та хлібобулочні вироби.
Я розумію аграріїв, які вивозять збіжжя за кордон. Ось читаю статистику на останні числа цього серпня: «На цей час тонна продукції коштує 190 доларів, хоча ще кілька тижнів тому фермерам пропонували 180 доларів». Тобто лише за сім днів ціна тонни зерна зросла на 10 «баксів»! Хто ж встоїть від таких грошей?
Зрозуміло, що людині, крім хліба, треба їсти м’ясо, пити молоко, поглинати у величезній кількості фрукти та овочі. Словом, нормально харчуватися. Але це зрозуміло в роки, коли довкола світ. Коли ти отримуєш високу зарплату, а твої старі люди — велику пенсію. У всякому разі, у роки більш-менш благополучні.
А сьогодні за вікном війна. І я не можу твердо відповісти на запитання: а чи треба збільшувати експорт продовольства? Може, почекаємо?
У нас і так 41 відсоток від зарплати йде на їжу. На це ми витрачаємо більше, ніж жителі Пакистану чи Ефіопії, а це далеко не найбагатші держави світу.
Авторська колонка Ігоря Розова
