22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», — може обуритися дехто, мовляв, що це за вислів. Адже говорили ж ще в Стародавньому Римі «де мОртуіс Аут бене, Аут нІгіль», тобто «Про мертвих або добре, або нічого». Так, але ж є і більш точне тлумачення цього вислову давньогрецького (VI століття до н.е.) політика Хілона зі Спарти — «Про мертвих або добре, або нічого, крім правди». Так от, якщо, згадуючи про багатьох людей, які пішли у засвіти, кажуть «доброї пам’яті такий-то», то про таких, як Вишинський, правильно буде говорити «недоброї пам’яті». Чому? А ось вам «нічого, крім правди».
Співкамерник чудовиська
Він народився в Одесі 1883 року. Батько Януарій Феліксович — із польського роду, був провізором, мати музикувала. 1901 року Андрій вступив на юрфак Київського університету, але вже навесні 1902 року був відрахований за участь у студентських заворушеннях без права повторного вступу, потрапив під поліцейський нагляд.
У 1903 році вступив до меншовицької організації РСДРП. У 1906-1907 роках Вишинського двічі заарештовували. У 1908 році був засуджений. Відбув рік позбавлення волі, де близько познайомився з більшовиком Сталіним: начебто навіть в одній камері «чалилися».
Правдами і неправдами поновився в університеті, закінчив його 1913-го, залишився там працювати, але незабаром його відсторонили як політично неблагонадійного. Поїхав у Баку, викладав літературу і латинь у гімназії, займався адвокатурою.
Незабаром вирушив до Москви, де після лютневої революції 1917 року став комісаром міліції Якиманського району. Тоді він підписав розпорядження про неухильне виконання на ввіреній йому території наказу Тимчасового уряду про розшук, арешт і віддання під суд, як німецького шпигуна, Леніна.
Меншовик серед більшовиків
Коли стало зрозуміло, що більшовики беруть гору, Андрій Януарович, ще нещодавно затятий меншовик, переметнувся в їхню партію. З 1923 року він суддя Верховного суду СРСР, потім ректор МДУ. У 1931 році призначений Прокурором РРФСР, а в 1935 році — прокурором СРСР.
За спогадами старих партійців, вони бойкотували його через меншовицьке минуле. Вишинський навіть опинився у списках на виключення з партії за підсумками однієї з чисток і ледве-ледве зміг відновитися (ох, і хитрий одесит!).
Документи, що свідчили про його меншовицьке минуле, як і люди, стали безслідно зникати. Сусіда по камері — Сталіна — це влаштовувало: йому потрібен був «ланцюговий пес», йому потрібне було юридичне обгрунтування його свавілля, і він знайшов подільника в особі Вишинського.
Головний кат
Останній став сумнозвісним прокурором «гучних процесів» 1930-х, головним інквізитором і виконавцем найпідліших замовлень Сталіна. Особливо по-звірячому як офіційний обвинувач Вишинський проявив себе на «великих» сталінських політичних процесах 1936 — 1938 рр.
Він служив із печерною люттю, підводячи своїх колишніх товаришів, соратників самого Леніна, до «вищої міри соціального захисту» — розстрілу. Ось його риторика на їхню адресу: «шпигуни і зрадники», «смердюча купа людських покидьків», «звірі в людській подобі», «огидні негідники», «Розстріляти їх усіх, як скажених псів!», «Розчавити прокляту гадину!».
У ті роки Вишинський і нарком НКВС Єжов входили до складу Комісії НКВС СРСР і прокурора Союзу РСР, яка розглядала в позасудовому порядку справи про т.зв. шпигунство. До центрального апарату НКВС надходили довідки у справах, розгляд яких передоручали кільком начальникам відділів, які не бачили самих слідчих справ. За вечір кожен із них ухвалював рішення у 200-300 справах. Список засуджених до розстрілу і ув’язнення в табори подавали на підпис Єжову, після чого відправляли на підпис Вишинському.
Убити тисячу людей за один день
Наприклад, 29 грудня 1937 року Єжов і Вишинський, розглянувши списки на 1000 осіб латиської національності, засудили до розстрілу 992 людини. Вельми показово, що Роланд Фрейслер, голова Народної судової палати в гітлерівській Німеччині, вважав Вишинського зразком для наслідування.
Варварська формула Вишинського — «зізнання обвинуваченого — цариця доказів» — виправдовувала свавілля, будь-які методи слідства, поверхневий судовий розгляд, садизм щодо підсудних.
Не витримав свободи
Майже для всіх обвинувачених кат Вишинський вимагав смертної кари. Тоді його й прозвали «Андрій Ягуарович»… У 1939 році він став академіком, заступником глави уряду СРСР, у 1940 році — заступником наркома закордонних справ. У 1949 році — міністр закордонних справ СРСР. У день смерті диктатора його було звільнено з цієї посади. Після смерті Сталіна він — постійний представник СРСР при ООН.
Це одне з небагатьох недобрих пам’ятей огидних породжень Одеси там же й скопитилося, у США. Угробив його серцевий напад, коли він дізнався про… початок реабілітації засуджених за Сталіна. Рухнула справа всього його «ягуарівського» катівського життя — і він із горя «відкинув копита». Похований біля кремлівської стіни.
Читайте також: Монархія на чолі з гетьманом: як Скоропадський намагався створити незалежну Українську державу
