6 червня журналісти святкували своє професійне свято та приймали привітання. Тим часом сучасну журналістику неможливо уявити без славних родоначальників. У цьому плані особливо цікава історія розвитку одеської журналістики.
Одеса подарувала світові багато талановитих журналістів, але імена деяких з них сучасні одесити вже не пам’ятають. Наприклад, ім’я Семена Герцо-Виноградського, який писав під псевдонімом Барон Ікс. Його називали «королем одеських журналістів», порівнюючи з легендарним Власом Дорошевичем.
За те, щоб розмістити на сторінках своїх видань фейлетони Барона Ікс (який себе вважав «Дон-Кіхотом журналістики») воювали редактори всіх міських газет. Читачі вирізали його статті і зберігали їх у себе вдома, перечитували і цитували. Усі, хто вважав себе несправедливо скривдженим, писали Барону Ікс листи, вважаючи його єдиним захисником. «Придворні» журналісти, які захищали інтереси можновладців, Барона Ікс ненавиділи. Зрештою, журналіста звинуватили у зв’язках із революціонерами і вислали до Сибіру. Але він все одно повернувся до Одеси.
Барон Ікс пропрацював у різних одеських виданнях понад чверть століття. Усе, про що писав, пропускав через себе — він не вмів інакше. Це позначилося на здоров’ї журналіста, і до кінця життя він перетворився на немічного паралізованого старого. Щоб хоч якось заспокоїти понівечені нерви, він став вживати морфій. А коли не зміг більше працювати, один із його знайомих, з яким він багато років воював на сторінках одеської преси, виклопотав йому почесну пенсію від Академії наук. Приймати її Барон Ікс відмовився, вважаючи подачкою, і друзям з великими труднощами вдалося переконати його, що він заслужив ці гроші.
Талановитим журналістом був і молодший брат Барона Ікс — Петро Герцо-Виноградський, який писав під псевдонімом Лоенгрін і працював в «Одесском вестнике».
