Нещодавно я ненадовго приєдналася до роботи волонтерського штабу «Незламні матусі», який створила бессарабська болгарка із села Зоря Білгород-Дністровського району Тетяна Златова-Посконна, та вкотре переконалася, що жінки України – справжні героїні.
Сьогодні тут без вихідних працює близько 60 жінок, які допомагають бійцям на фронті та одна одній.
Нове завдання – «ліс» на замовлення
— Ми із самого Херсону. Після деокупації виїхали з родиною на Західну Україну. У мене — дитина-інвалід, яка потребує реабілітації. Сьогодні ми знаходимося в Одесі, винаймаємо тут квартиру. П’ятого січня взнали, що під час чергового обстрілу рідного міста наш будинок розбомбили. Він був повністю знищений. До цього ми жили надією, що скоро повернемося додому. Зараз ця надія просто вмерла. Повертатись вже немає куди, — розповідає Наталя Жмурова, постійна учасниця волонтерського штабу.
Разом з матусями завжди приходять і діти. Вони теж прилучаються до праці – плетуть, складають, упаковують, роблять те, що можуть.
— Ми приходимо з мамою п’ять днів на тиждень. Мій батько на фронті, та щоб йому якось допомогти, я розмотую тканину для «марушок» («кікімор»), — каже Максим.
Завжди на робочому місці і сама Тетяна, ось що вона розповіла про нове завдання: «Це замовлення у нас – «ліс». Треба буде плести по дві зелені пофарбовані, дві чисті, дві коричневі, один піксель рудий і один піксель сірий».
Матусі дітей з інвалідністю знають, що таке не здаватися
Тетяна Златова-Посконна багато років живе в Одесі. З початком повномасштабного вторгнення вона одразу почала допомагати захисникам.
— У мене дитина з інвалідністю, тож життя навчило, що треба боротися і не здаватися. Легко нічого не дається. Тому я розуміла, що треба допомагати нашим військовим. До мене приєдналися інші матусі. Два роки ми допомагаємо нашим захисникам, — каже волонтерка.
– Слава Україні!
– Героям слава!
Тут вітаються тільки так. І ще — мене дуже вразило, що всі тут дуже щирі і позитивно налаштовані.
Як приходять, одразу приступають до роботи:
— Привіт, дівчата, ви дуже вчасно. Ось цю треба закінчити, а потім вже будемо плести інші, щоб ми могли сьогодні відправити замовлення. Сьогодні відсилаємо шість і залишається сплести не так уже й багато – п’ятдесят дві штуки. І, як кажуть хлопці: всі треба ще на вчора, — сповістила Тетяна і, відклавши нотатник, почала нарізати тканину.
Обсяги збільшились – потрібен матеріал
На самому початку війни «Незламні матусі» робили окопні свічки. Потім, коли вже потеплішало, навіть не уявляли, що можна все залишити та зупинитися. «Кікімори» мало хто береться плести, тому що це копітка праця: треба дуже багато рук і уважність.
— Коли розпочинали, у нас було до десяти жінок. Потім, коли кількість замовлень щодня збільшувалася, ми почали подавати оголошення у соцмережах, телеграм-каналі, у групах, просили людей приєднуватися до нас. Тепер у штабі 50-60 людей.
Спочатку обсяги були невеликими, тому ми вкладали свої гроші. Скидалися, закуповували все необхідне. Потім, коли обсяги збільшилися, ми почали заохочувати інших допомагати в закупівлі матеріалу.
Болгари з Бессарабії, які виїхали ще до війни і вже багато років живуть у Болгарії, також зацікавилися роботою штабу і написали Тетяні листа, в якому запропонували допомогу.
Тепер вони раз на місяць закуповують по декілька рулонів спанбонду і оформлюють доставку.
У французів навчилися плести «марушки»
— Ми дуже вдячні за це. А коли приїжджали волонтери з Франції, ми їх запросили до нас.
Спілкувалися просто через телефонний перекладач. Щодня вони з нами по пів дня були. Наразі зв’язалися зі мною і сказали, що хочуть у Франції організувати такий самий штаб, де будуть плести «марушки». Зараз попросили, щоб я допомогла тут закупити шість рулонів спанбонду. А коли хтось із них буде в Україні, забере їх, бо у Франції вони не знайшли такого матеріалу. Він не намокає і дуже легкий. «Кікімора» важить майже кілограм. Вони зараз будуть плести там маскувальні сітки та передавати нашим військовим. Настільки вони хочуть бути корисними, хочуть допомогти всім нам, — розповіла Тетяна.
А також додала, що родичі багатьох з волонтерок, які зараз знаходяться в Польщі, Німеччині, в інших державах, теж активно долучаються і надсилають грошову допомогу.
«Завдяки вашим «марушкам» повернулись живими»
— Ми почали в соцмережах проводити лотереї, щоб люди не просто донатили. Хочеться зробити їм щось приємне. Роботи Ірини Сичевської, наприклад, хоч трошки, але допомагають нам заробити гроші, щоб ми могли купувати все необхідне для плетіння «кікімор» і не тільки. Ірина розмальовує гільзи від снарядів, — продовжує свою розповідь організаторка штабу.
Нещодавно «Незламні матусі» закупили 400 грілок, щоб разом із сітками відправити захисникам і хоч якось зігріти їх і подарувати тепло. Щоразу, коли «матусі» щось надсилають військовим, в посилки кладуть дитячі малюнки, обереги – все, що буде нагадувати бійцям про те, що за них хвилюються, їх люблять і їм безмежно вдячні.
За цей час жінки сплели понад 700 «марушок». Вони вже використовуються військовими. Тетяна каже, що хлопці, коли є така можливість, телефонують і кажуть: «Дівчата, завдяки вашим «марушкам» ми повернулись із завдання живими».
Неможливо передати, як це надихає жінок дедалі більше працювати і молитися, щоб кожна «марушка» допомагала нашим захисникам, зберігала їхні життя.
