У коридорі приймального відділення не проштовхнутися: приймають, оформляють — без тяганини, опитуючи пацієнтів дорогою. На шляху проходження — кабінети, де беруть кров, роблять кардіограму, міряють тиск і проходять рентген. До кінця коридору в пацієнта на руках уже є історія хвороби. І це — за лічені хвилини.
— Так, шановні, звільняємо коридори — нове надходження, багато евакуйованих. Каталки підганяйте! Родичі, допомагайте по можливості, рук не вистачає!
Далі — весь час прямо, і ось ви вже у відділенні ортопедії та травматології, де за стійкою — миловидна медсестра Людмила Василівна Сахарова, яка продовжить координувати процес.
Це не сюжет фільму «Швидка допомога». Це звичайний ранок Одеської обласної клінічної лікарні, куди нас привела фатальна випадковість.
За кілька днів до…
У четвер опівдні мені зателефонувала сестра:
— Наташ, у нас біда! На маму дерево впало у дворі! Увесь лівий бік роздряпано, синці, болить спина і дуже сильно — нога!
Дзвінок у швидку, огляд, рентген і невтішний діагноз — тріщина в ребрі та перелом шийки стегна. Хірург Тарутинської лікарні Герасим Петросян порекомендував звернутися до травматолога. Такого, на жаль, ні в Тарутино, ні в Арцизі немає. Добрі люди дали телефон травматолога в Сараті — Георгія Івановича Куртова, найкращого фахівця в Бессарабії. Вдячна йому безмірно: на дзвінок із невідомого номера, у вихідний день, зреагував моментально:
— Надішліть фото знімків, я передзвоню.
Квест із фотографіями зайняв кілька годин — у мами і сестри кнопкові телефони. Допоміг двоюрідний брат. Відправила.
Дзвінок лікаря:
— Так, перелом шийки стегна зі зміщенням. Потрібна операція. Само не зростеться і зволікати не можна. Везіть в Одесу.
Як проїхати на операцію?
Куди в Одесу, на чому і як це організувати? Думали, телефонували, радилися. А потім ще одні добрі люди дали телефон лікаря обласної лікарні, який оперував нашу землячку Марію Штирбулову.
Я зателефонувала Олександру Миколайовичу Поліводі в неділю. Трубку лікар узяв одразу, попросив скинути рентген і передзвонити.
— Привозьте скоріше, тут показано ендопротезування. Чекаємо! — резюмував лікар.
Питання з доставкою мами в Одесу вирішилося швидко. Скоординовано спрацювали голова Тарутинської громади Сава Степанович Чернєв і головлікар лікарні Ірина Василівна Пулєва, які були на зв’язку й оперативно розв’язували всі питання, що виникали.
Нехай хтось лає медичну реформу, висловлюючи своє невдоволення. Так, напевно є недоліки і проблеми. Але в нашому випадку система відпрацювала як годинник. Хороший, надійний годинник.
Головне, що потрібно, — дотриматися алгоритму дій. Декларацію із сімейним лікарем мама уклала давно, виклик швидкої зафіксовано, направлення хірурга на ургентну операцію оформлено (тут важливим є саме формулювання: не планова, а ургентна або швидка допомога), і машина швидкої допомоги на ранок вівторка була біля під’їзду. Що дуже важливо — все абсолютно безплатно, у рамках програми НСЗУ (пакет допомоги «Хірургічні операції дорослим і дітям у стаціонарних умовах». — Прим. авт.). Водій швидкої Сергій Хом’яков і фельдшер Анатолій Судак із комфортом доправили мою маму до Одеси.
«Хто тут лазить по деревах?»
І ось ми у відділенні. Чекаємо хвилину-дві. Відчиняються двері, на яких табличка: «Завідувач відділення ортопедії та травматології, заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Олександр Миколайович Полівода». Виходять двоє підтягнутих статних чоловіків. Вітаємося, Людмила Василівна простягає їм анамнез мами.
— Так, і хто тут по деревах лазить і валить їх? Ганна Дмитрівна з Тарутино? — запитує один із лікарів.
— Це я, воно саме впало, — винувато посміхається вона.
— Ну, не переживайте, все буде добре! Я — Олександр Миколайович. Ви донька? Ходімо поговоримо, поки маму розмістять у палату, — звертається до мене.
У кабінеті завідувача тихо і немає метушні — іконки, ладанка, книжки. Спокій. Уперше за кілька днів стало спокійніше і мені.
— Вашій мамі показано ендопротезування. Ви проходите за програмою НСЗУ. Тому сам суглоб, операцію, медикаменти та передопераційні обстеження оплачує держава. Подібних операцій ми проводимо по кілька на день. Тож не хвилюйтеся, на п’ятницю плануємо, — пояснив лікар, який, як потім дізналася, з 2004 року очолює відділення і якому я в паніці телефонувала у вихідний.
А тепер хвилину уваги скептиків!
Скільки ваших знайомих могли б дозволити собі подібну операцію, якщо тільки вартість суглоба коливається від півтори до п’яти тисяч доларів? Якщо приплюсувати до цієї суми все перераховане вище, шлях у 200 кілометрів і подальшу реабілітацію, то особисто у мене таких знайомих немає.
«А тепер ваш вихід, балерини!»
Олександр Миколайович Полівода, Світлана Миколаївна Соколова-Пірожок та Людмила Василівна Сахарова
Наступний день почався рано — потрібно було встигнути зробити все! Кров із вени й аналізи зібрали рано вранці. Трохи пізніше примчала медсестра Людмила Миколаївна Серба:
— Дівчатка (дівчаткам — від п’ятдесяти і вище), хто хоче стати балериною — поїхали кататися!
І почався запаморочливий заїзд із каталкою: мамі робили УЗД усього, вона навіть героїчно ковтала зонд. Встигли всюди. З Людмилою Миколаївною по-іншому не буває.
А потім ми з мамою (і не тільки ми, як я встигла помітити) потрапили під неймовірну чарівність Юрія Геннадійовича Ільківа — лікаря-ортопеда: він усе пояснював і контролював, поки наш лікуючий лікар Олександр Пилипович Скрипка був на екстреному виклику. Як і уважний і обізнаний ортопед-травматолог Едуард Михайлович Пацалюк. Взагалі, тут усі лікарі моніторять стан не тільки своїх, а й усіх пацієнтів.
Документація, направлення, робота медперсоналу — у надійних руках старшої медсестри Світлани Миколаївни Соколової-Пірожок: вона все дохідливо і досконально пояснює переполошеним родичам. Людям, які перебувають у стресовому стані, важко з першого разу сприймати інформацію. Тому і лікарям, і медперсоналу терпіння не позичати — переконалася на власному досвіді. Не можу не згадати цих людей, які за найнелегші дні в моєму житті стали близькими нашій родині.
У четвер маму вже готували до операції.
Гномики-чарівники і тисяча вибачень
У п’ятницю вранці всі операційні були зайняті. Оперував маму Олександр Миколайович із командою. Через кілька напружених годин вийшов завідувач відділення анестезіології Вадим Корнельйович Горшков: «Усе пройшло добре. Зараз сфотографують і повезуть у післяопераційну».
Мама виїхала як королева. Не замовкаючи ні на секунду, вона цікавилася, чи не образила когось, чи подякувала усім, чи добре поводилася і чому всі навколо такі маленькі гномики (сама-то вона цілих метр сорок сім!). «Гномики» розуміюче посміхалися: наркоз на всіх діє по-різному.
Вчимося ходити
Зараз мама розробляє м’язи та заново вчиться ходити. Під пильною увагою профі Ірини Павлівни Трофименко — понад 70 осіб, яким потрібна допомога. Зарядка, тренування, правильне вставання і висаджування — все важливо.
У цьому вулику під назвою «Відділення ортопедії» кожен чітко виконує свої завдання і робить роботу на совість. Люди з усієї області, та й з усієї України, приїжджають сюди по допомогу і отримують її. Це перевірено на собі.
Хоча напевно і тут хтось знайде недоліки і скаже, що каша, наприклад, недосолена. Що ж, «всякому місту звичай і права». Ми ж готуємося до виписки і дороги додому: швидка з Тарутиного до Одеси вирушить рано вранці — завдяки тому ж пакету допомоги і керівництву Тарутинської лікарні.
Я висловлюю щире захоплення і сердечну подяку команді справжніх професіоналів. Дякую вам за вашу працю і дай Бог здоров’я вам і вашим пацієнтам!
Наталія Дімчева
