Ковдри з овечої вовни: на Одещині відроджують забиті ремесла
Тут, у Буджацьких степах – безліч овець. Майже кожна родина має тварин, яких віддають на випас пастухам. Щороку цих тварин стрижуть – куди ж дівати вовну?
Раніше ця сировина високо цінувалась – з неї в’язали теплі речі, від хусток до шкарпеток. Також валяли валянки, робили матраци та ковдри. Зі шкур овець шили шапки, жилетки, кожухи. Наразі всі ці речі не в моді, на зміну прийшов синтепон, холлофайбер, фліс та інші сучасні синтетичні матеріали. Відповідно і майстрів з вичинки овчини, обробки вовни залишилися лічені одиниці. Серед них – мешканка села Євгенівка Тетяна Чолак.
Вона вже давно на заслуженому відпочинку. Живе у своєму будинку сама – чоловік відійшов у кращий світ, діти роз’їхалися. Але господиня не сидить без діла. Основне її заняття – пошиття вовняних ковдр. Цей процес трудомісткий та довгий.
– Спочатку вовну треба очистити від колючок та іншого сміття, – розповідає пані Тетяна. – Потім її потрібно залити гарячою водою, щоб видалити жир і піт. Але цього недостатньо – я замочую і перу вовну в рідкому милі, щоб усунути неприємний запах. Висушивши сировину на сонці, починаю розпушувати вручну, розтягуючи волокна. Тільки після цих процедур відвожу вовну в місто Арциз, де є спеціальна машина-вовноческа. Після неї вовна пухнаста, як хмаринка, йде шарами. Підготовлену таким чином вовну можна використовувати для пошиття ковдр.
Самі чохли шию на машинці, а стьобаю ковдру, розклавши на два столи, вручну – такий шов дуже міцний. Щоб було гарно, шов роблю візерунком, який малюю попередньо крейдою.
Майстриня розповідає, що для пошиття двоспальної ковдри за євростандартом, наприклад, необхідно три – три з половиною кілограми підготовленої вовни.
– За півроку шию десь 15 ковдр. Люди замовляють, тому що вони дуже теплі, екологічно чисті й ніби заколисують на добрі сни, – розповідає пані Тетяна. – А для мене – це не лише свіжа копійка до пенсії, а ще цікаве і корисне дозвілля.
У пані Тетяни є власні вівці, але вона ще додатково скуповує вовну у селян, які не знають, куди її подіти. Деякі односельці можуть просто подарувати пенсіонерці вовну з власних овець. Отже сировини вистачає.
Кашпо з ротанга – модно, сучасно, автентично
Валентина Чулак працює завідувачкою клубу у селі Рівне, яке входить до Євгенівського старостинського округу. Крім основної роботи, разом із чоловіком Георгієм веде домашнє господарство. Подружжя намагається по можливості допомогти дітям і дуже радіє, коли до них привозять онучок.
Незважаючи на зайнятість, Валентина знаходить час для творчості – вона плете кашпо. Чимось вони нагадують кошики, які раніше виготовляли з лози, але таких майстрів в селі не лишилося.
– На збір і підготовку лози потрібно багато сил і часу, – каже пані Валентина. – Такі корзини залишились лише у нашому музеї.
Зараз для виготовлення корзин і кашпо використовують штучний ротанг з поліпластмаси. Я замовляю його по інтернету бухтами по три чи п’ять кілограмів (300 та 500 метрів відповідно). Він надходить поштою з Харкова. В Одесі на ринку «7-й кілометр» знайти не можу: мабуть, майстрів не так багато, тому немає оптового завозу. Ротанг буває білий, сірий, коричневий у різних відтінках. Кашпо з нього виходять гарними, легенькими.
Майстриня розповідає, що закохалася у декоративні кошики багато років тому, але вони були дорогими, не могла дозволити собі купити. Якось, будучи у куми, побачила, як її дочка самостійно плете собі кашпо. Прийшла до неї на урок – і з того часу не зупиняється.
– Спочатку ротангом різала руки, а зараз так призвичаїлася, що кашпо об’ємом п’ять літрів роблю за годину-півтори, – розповідає Валентина. – Часто захоплююсь і працюю до пізньої ночі, особливо коли є замовлення. Вже двічі відправляла роботу в Овідіополь – плела на спеціальне замовлення квіткового магазину, який практикує композиції у маленьких кашпо. Також просять мої вироби квіткові магазини із Сарати та Бессарабського. Навіть на ринок двічі виходила зі своїми красунчиками. Вперше дуже соромилася, але, дякувати Богу, зі мною був чоловік, який надав моральну підтримку у дебюті. Взагалі Георгій підтримує мою творчість і навіть допомагає готувати горщики, які є основою кашпо, – він свердлить в них дірочки.
Іноді кашпо використовуються для смачних букетів, наприклад, композицій із зефіру – дуже гарний виходить подарунок. Взагалі ці кошики використовують не тільки для декорації кімнат в будинку, а й у дворі – мені дуже подобається, як виглядають у них, наприклад, кущові хризантеми. Кашпо з ротанга не бояться сонячних променів, пилу, вони легко миються під проточною водою. Не можу сказати, що попит дуже великий, адже багато людей зараз думають про хліб насущний, але на подарунок близьким беруть. Кашпо – це моя любов. Можна робити різних форм та розмірів, аж до 45-літрових.
Скажу так: у болгарських сім’ях жінки завжди рукоділили та передавали свої навички донькам та онучкам. Мене та сестру мама навчила в’язати шкарпетки. Пам’ятаю, до мами приходила сусідка: вони пряли вовну, а ми в’язали. Зараз, коли приїжджають до нас із чоловіком діти та онуки, у мене завжди для них є теплі вовняні шкарпеточки.
На обличчі Валентини Чулак завжди світиться посмішка: з якими б труднощами вона не стикалася в житті, ніколи не втрачає доброго настрою. Посміхається господиня – посміхається вся родина.
Шкарпетки з вовни – це витвір мистецтва
У селі Євгенівка шкарпетки з овечої вовни – це витвір мистецтва місцевих майстринь. Їх в’яжуть не просто резинкою на щиколотці, а візерунками, які мають свої назви: ялинка, гвинт, листочки. Майстерністю створення візерунків досконало володіє Софія Паскалова.
– Особливо красиві виходять шкарпетки, які зв’язані з вовни, обробленої на всіх етапах вручну, – розповідає пані Софія. – Також ми в’яжемо капці, рукавиці, жилети та багато іншого. Речі з вовни – дуже теплі і в них завжди затишно.
Читайте також:
