Ключові моменти:
- Родина з шістьма дітьми виїхала з Херсонщини, рятуючись від обстрілів
- Проблеми з документами родина змушена була вирішувати вже на Одещині
- Батькам запропонували договір без гарантій, погрожували забрати дітей
- Після медійного розголосу чиновники виправилися: з’явився новий договір і допомога з житлом
У безпеці, але без оформлених документів
Херсонщина дедалі частіше стає небезпечною для її жителів. Задля безпеки з частини області та самого Херсону евакуюються родини з дітьми, адже під ворожий обстріл можна потрапити будь-якої миті.
Кілька тижнів тому у пошуках нової домівки вирушила й родина Юлії та Сергія К. На Херсонщині сім’я залишила затишний будинок, господарство, друзів, проте на Одещині нині з ними найдорожче – шестеро дітей. Але замість підтримки та передбачених законом пільг, тут батьки отримали ультиматуми та «порожні» договори.
Батьки-вихователі Юлія та Сергій були заклопотаними безліччю проблем, що зазвичай виникають на новому місці. А ще постійно поглядали на телефон, зрідка перериваючи розмову з кореспонденткою відповіддю на дзвінок. Шестеро дітей, хай і підліткового віку, самі вдома, та ще у новому будинку, – як тут не хвилюватися?
Дитячий будинок сімейного типу (далі – ДБСТ) – так називають родини, які беруть на виховання від 5 до 10 дітей (разом з біологічними). Згідно із законодавством, така родина укладає з відповідними державними органами договір про функціонування ДБСТ, де прописані обов’язки та права сторін. Фінансування таких родин здійснюється з державного бюджету та передбачає, окрім виплати коштів, низку пільг: забезпечення облаштованим житлом, автомобілем та присадибною ділянкою у разі потреби тощо. Створення відповідного договору і стало каменем спотикання в історії вимушено переміщеної родини.
«Ми не могли покинути дитину в біді»
Рідна донька Юлії та Сергія п’ятнадцятирічною потрапила до лікарні. Саме там дівчина познайомилася з хлопчиком, якого покинули батьки. Донька так прикипіла до нього, що стала просити: «Мамо, приїдь, він такий хороший, просто занедбаний», – згадує Юлія.
– До лікарні я відправила чоловіка, який, повернувшись, вирішив, що в нашій родині у доньки скоро буде братик. Так у нашій дружній сім’ї з’явилися хлопчик, а за ним народжена сестричка. У 2020 році ми взяли під опіку хлопчика і стали прийомною родиною. Вже після деокупації стали опікуватися ще двома дітками, за рік – ще однією дитиною. Так як у нашій родині стало більше п’яти дітей, ми почали переоформлювати документи з прийомної родини на ДБСТ.
Щоб стати дитячим будинком, родині довелося переїхати
Кожного дня внаслідок російської агресії осиротілих дітей стає дедалі більше. Проте введення дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейні дитячі будинки неможливе у районах так званої «червоної» зони (зони активних бойових дій).
– На момент появи п’ятої дитини ми мешкали у передмісті Херсона, яке відноситься саме до такої зони, – згадує пані Юлія. – Тож ми змушені були покинути власний приватний будинок і винайняли квартиру в Херсоні. Хоча держава має нам надати облаштоване помешкання, орендували житло ми власним коштом. Попри проживання у зоні, яка не підлягає примусовій евакуації, нам відмовили в остаточному оформленні документів, мотивуючи це небезпекою для дітей. Натомість варіантів для евакуації не запропонували. Виїздіть, інакше дітей ми заберемо. А куди виїжджати? Я дуже довго шукала будинок, адже коли ти кажеш ріелтору, що в сім’ї шестеро дітей, навіть згадка про те, що вони вже підлітки і хату «не рознесуть», – не дуже допомагає.
Нарешті ми знайшли більш-менш пристосоване житло і прихисток у Фонтанській громаді на Одещині. Звісно, місця в будинку, згідно із нормами, для всіх не вистачає, та й оплачуємо власним коштом, а договір і досі не підписаний. Щоправда, зараз вже ми відмовляємося ставити свій підпис.
«Це не евакуація, це знущання якесь»
– Оскільки діти, яких ми взяли на виховання, є мешканцями Херсонщини, укладати договір ми маємо саме зі службою у справах дітей Херсонської міської ради, яка має потім узгоджувати наше перебування з відповідною службою за новим місцем проживання, – пояснює пані Юлія.
За словами батьків, начальник Херсонської міської військової адміністрації договір підписав, незважаючи на порушення прав дітей. Адже служба у справах дітей чомусь вирішила, що родина не потребує ані автомобіля, ані присадибної ділянки, ані допомоги у пошуку нового житла.
– До того ж оренду в Херсоні й на Одещині ми спочатку оплачували самостійно, а не коштом держави, як зазначено у договорі. Так, необхідні гроші на утримання дітей нам переводять, але ми за щось маємо утримувати усиновлених дітей та й себе, облаштовувати помешкання – добре, що у новій громаді нам допомогли з ліжками. І на облік одразу поставили, при появі субвенції нададуть житло.
Я чудово пам’ятаю, як херсонська служба просила взяти під опіку нових діточок. Адже перші наші діти досягли чудових результатів і у навчанні, і у своїх захопленнях, хоча мали проблеми зі здоров’ям та болючі спогади з життя у біологічних родинах, – розповідає пані Юлія. – А тепер, коли ми не хочемо закривати очі на обмеження прав дітей, нам погрожують, що їх заберуть. Це що, іграшки? Ми для них мама й тато вже давно. Їм і так важко, у Херсоні вони залишили друзів, школу, спогади, іграшки, улюблені гуртки. Це несправедливо. Ми просили про зустріч з міським головою, але відповіді не отримали. Викинули в нікуди, це не евакуація, це знущання якесь.
Що кажуть херсонські чиновники?
Нашій кореспондентці не вдалося зв’язатися з інспекторкою, яка безпосередньо контактує з родиною для оформлення договору. Вона не відповідала ані на дзвінки, ані на повідомлення.
Натомість вдалося поговорити з чиновниками з обласної Херсонської адміністрації та очільницею Служби у справах дітей Херсонської міської ради. Посадовці пообіцяли розібратися в ситуації, надати коментар, а за потреби – виправити ситуацію.
І вже за тиждень Юлія повідомила, що їй запропонували новий варіант договору, до якого додали все, що повинно надаватися для ДБСТ, щоправда, після закінчення активних бойових дій на Херсонщині. Окрім того, чиновникам вдалося знайти донорів, які оплатили кілька місяців оренди для родини вже на новому місці.
Ми приємно здивовані такою швидкою реакцією та сподіваємося, що після перегляду юристом нового варіанту договору питань щодо його повноти більше не виникатиме, а батькам знову не доведеться звертатися за допомогою ані до нашого медіа, ані до будь-кого ще.
Хочете подарувати дітям свято? Пишіть нам!
– У кожного з наших дітей – нелегка доля. Наприклад, Влада евакуювали волонтери з Криму, одна з дівчаток сама викликала поліцію і попросила її забрати до прихистку. І попри тепло та любов у новій родині, стресових ситуацій у них вистачає: окупація, обстріли, тепер треба звикати до нового дому, друзів, школи, – розповідає Юлія. – Але я впевнена, ми з усім впораємося. Вчаться дітки добре, у кожного є якесь хобі. Наша наймолодша, Діана, тішить усю родину своїми перемогами на змаганнях зі спортивного танцю. Головне, що ми разом, значить, впораємося з усім.
У родини з шістьма дітьми, навіть за звичайних обставин, завжди є потреби. А за умов втрати дому, й поготів. Втім, найбільша потреба, за словами батьків, – нестача вражень і дозвілля для дітей.
– Знаєте, ми у перший вихідний відвезли дітей до парку Шевченка, на атракціони. Наче вже й не маленькі, але стільки радості й захоплення було в їхніх очах! – згадує Юлія.
На щастя, більшості одеських родин незнайоме відчуття втрати батьківського тепла, дому та жахи окупації. Звісно, якщо ви маєте можливість подарувати родині необхідні речі, це зайвим не буде. Проте найбільше вони б зраділи екскурсіям, розвагам, кіносеансам, відвідинам музеїв тощо. Варіанти будь-якої допомоги ви можете залишати у коментарях або телефонуйте до нашої редакції для координації з родиною.
Раніше ми розповідали, що у громаді на Одещині не лишилося сиріт: там знайшли родини для всіх.
Читайте також: Як стати опікуном в Україні, скільки вони отримують грошей: історія сім’ї з 10 дітьми
