Ключові моменти:
- В Одесі вулицю Мічуріна перейменували на вулицю Петра Болбочана.
- Рішення ухвалено міською радою в межах процесу деколонізації.
- Підставою є закон України про заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізацію топонімії.
- Нова назва зміщує акцент із радянського селекціонера Івана Мічуріна на трагічну постать полковника армії УНР Петра Болбочана.
Перейменування закріплено рішенням Одеської міської ради №2072-VIII від 24 квітня 2024 року. Воно стало частиною загальнонаціонального процесу деколонізації, що передбачає перегляд топонімів, пов’язаних із Російською імперією та радянською добою.
Правову основу таких рішень визначає закон України №3005-IX «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», ухвалений 21 березня 2023 року. Документ зобов’язує органи місцевого самоврядування прибирати з публічного простору назви, що закріплюють імперську спадщину, та замінювати їх топонімами, які відображають український історичний контекст.
Ім’я Івана Мічуріна десятиліттями було присутнє в містах колишнього СРСР як частина офіційного радянського пантеону. Біолог і селекціонер (1855–1935) став символом наукової школи, активно підтримуваної державою, а його ім’я масово закріплювалося в топоніміці.
Петро Болбочан (1883–1919) — український військовий діяч, полковник армії Української Народної Республіки. Його доля трагічна: у 1919 році його розстріляли свої ж. У сучасній українській історіографії його постать оцінюють радше позитивно.
Мічурін як частина радянської міфології
Вулиця Мічуріна в Одесі розташовувалася в Хаджибейському (раніше — Малиновському) районі міста. У межах декомунізації у 2025 році її перейменували на честь полковника Петра Болбочана. Вона була в мене в планах, але не на зараз. І тут — «нагадування».
По-перше, у місті Мічурінськ Тамбовської області Росії нещодавно пролунали вибухи: це був наш спільний «привіт» тамтешньому ракетному заводу. А по-друге, на Привозі продавець-чоловік «убалтовував» мене купити в нього яблука, бо, мовляв, «семеринівку» не хто-небудь, а сам Мічурін придумав — аж сім сортів схрестив!
Я не дуже коректно пояснив «проФФесору», що тамбовський вовк Мічуріну товариш, а сорт яблук «Ренет Симиренка» вивів видатний український учений-селекціонер Лев Симиренко, засновник одного з найбільших помологічних (яблуневих, якщо перекласти) розсадників у Європі.
Чоловік вислухав мене без захвату, але згодом зрадів: я все ж, будучи наслышаним про талант Мічуріна та під враженням від «маркетингу» продавця, купив у нього аж 3 кг «семеринівки». Ну а хто ж такий був Іван Володимирович Мічурін?
Мічурін з дитинства захоплювався рослинами і присвятив їм життя
Цей колись відомий біолог і селекціонер — самородок, академік, автор понад 300 сортів плодово-ягідних культур — народився 1855 року. Фактично він продовжив родинну традицію, адже не лише його батько, а й дід та прадід захоплювалися садівництвом і зібрали багату колекцію плодових дерев та бібліотеку сільськогосподарської літератури.
Хлопчик допомагав батькові в саду, на пасіці, займався посадками та щепленнями. У восьмирічному віці досконало володів кількома способами щеплення рослин. Вищої освіти Мічурін не здобув, оскільки був виключений із рязанської гімназії 1872 року за «непоштивість до начальства».
Подейкують, що приводом стало те, що під час морозу і хвороби вуха він не встиг зняти шапку перед директором гімназії.
Завдяки читанню та допитливості Іван став освіченою людиною, володів французькою, англійською та німецькою мовами. У 1872 році він оселився в місті Козлов (нині — Мічурінськ), де прожив до кінця життя.
Працював на залізниці, а після роботи займався створенням нових сортів плодово-ягідних культур. Орендував занедбану садибу площею 500 кв. метрів, де проводив селекційні експерименти. Через кілька років почав отримувати прибуток від продажу щеплень і підщеп.
У середині 1890-х років переїхав на більшу садибу із садом, де вивів свої перші сорти. Згодом залишив роботу на залізниці та повністю присвятив себе садівництву.
У наступні роки Мічурін виростив тисячі гібридних сіянців сливи, черешні, абрикоса та винограду. У своїй автобіографії він зазначав, що провів десятки тисяч експериментів і вивів кілька сотень нових сортів, не гірших за іноземні аналоги. У 1896 році американський біолог Франк Мейєр вивіз до США колекцію його яблунь, вишень і слив.
Петро Болбочан — український полковник, якого звинуватили у зраді
Петро Болбочан — військовий, який очолив Кримський похід армії УНР у 1918 році. Згодом його звинуватили у зраді та розстріляли.
Петро Федорович Болбочан (1883–1919) — український військовий діяч, полковник армії УНР. Він керував Кримською операцією проти більшовиків із метою встановлення української влади на півострові та контролю над Чорноморським флотом.
Із листопада 1918-го по січень 1919-го Болбочан очолював оборону північного сходу України. Родом із Бессарабської губернії (нині — Чернівецька область). У 1905 році вступив на військову службу, згодом навчався в Чугуївському піхотному училищі. Під час навчання організував гурток української мови, за що отримав догану.
Брав участь у боях Першої світової війни, був контужений, нагороджений чотирма бойовими орденами.
Після революції організовував українські військові частини, зокрема 1-й Український полк ім. Богдана Хмельницького. Згодом сформував і очолив Республіканський курінь, який брав участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.
Після відступу з Харкова Болбочана звинуватили у здачі міста без бою. Його усунули від командування та заарештували. У червні 1919 року після військово-польового суду його засудили до страти. 28 червня 1919 року полковника Петра Болбочана було розстріляно.
Його ім’я носять вулиці у Києві, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Львові, Харкові, Луцьку, а також із 2020 року — одна з бригад Нацгвардії України.
Раніше ми розповідали чому провулок Щорса перейменували на честь Людмили Гінзбург у межах декомунізації.
Читайте також про перейменування Піонерської на Академічну: як одеська вулиця втратила ідеологію та набула сенсу.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
