У актора комік-трупи «Маски» Олександра Постоленка — особливе амплуа. На театральній сцені та в телепроєктах він грає трохи сумних, дивакуватих і зворушливих персонажів. Таким звикли його бачити глядачі. Але в житті ця людина зовсім інша. Пропонуємо вам оновлене інтерв’ю за 2014 рік, яке Олександр дав «Одесской жизни» в день свого народження, 12 червня.
Актор приєднався до комік-трупи «Маски» в 1980-х роках і швидко став однією з ключових фігур колективу. Його унікальний комічний талант, харизма і здатність перевтілюватися в найрізноманітніші образи зробили його улюбленцем публіки. Олександр відомий своїми яскравими ролями, що запам’ятовуються, кожна з яких наповнена іскрометним гумором і непідробною щирістю.
Про свої ролі та персонажів
Мені складно сказати, яка з моїх ролей — найкраща. Є те, що вийшло, за що не соромно. А є якісь речі, які можна було зробити краще. У телевізійних проєктах мені не подобалося грати тільки жінок і гомосексуалістів. У мене це не дуже виходить. Хоча іноді доводилося. Був у мене і досвід роботи в кіно, але там я грав практично самого себе.
Про амплуа «сумної людини»
У нас у колективі шість-сім акторів. Ми — як кольори веселки, кожен колір доповнює загальну картинку. У мене ось така фарба. І в мене є свій, особливий глядач. Я знаю, що ці люди люблять те, що я роблю, але вони поводяться не так, як інші глядачі. Наприклад, у Жорика Делієва шанувальники запросто можуть кричати під час концерту «Жорик — молодець!». А мої завжди приходять тихесенько за лаштунки після виступу і скромно кажуть: «Ви — наш улюблений актор».
Про популярність і шанувальників
За молодості мене дуже тішило, коли мене впізнавали. Але потім починає діставати, коли в тебе постійно тикають пальцем. Я заходжу в магазин і бачу, що ось ці люди почали шушукатися. І я знаю, з якого приводу вони шушукаються, але роблю вигляд, що нічого не помічаю. Іноді це стомлює. Тому мені більше до душі, коли люди просто посміхаються і вітаються зі мною. Іноді люди хороші трапляються. І якщо їм радісно від спілкування зі мною, то чому б і ні?
Про роботу клоуна
Клоунам ніхто ніколи не вигадує номери, бо не вміють. А якщо ти щось придумав, то зазвичай сам же це виконуєш. Ти і є комік і клоун. А ще журналісти часто ставлять запитання: «Чому ви на сцені веселі, а в житті — ні?». Так от на сцені ми абсолютно не веселі. Ми не ходимо і не регочемо. Ми на сцені живемо нормальним, але трохи перебільшеним життям. Наші персонажі точно так само відчувають біль, радість, розчарування. Просто це трошки повернуто так, що стає смішно. Глядач, найімовірніше, бачить себе і сміється над собою.
Про способи розсмішити людину
Я не знаю, як це робили раніше королівські блазні, але ми так не вміємо. У нас все-таки театральний жанр. У нас людина має прийти в зал, зануритися в атмосферу, почати думати і розмовляти з нами однією мовою… Тоді з’являється гарний настрій. А якщо людині у звичайному житті сумно, то потрібно не смішити. Потрібно зробити щось добре й ніжне, щоб людина зрозуміла, що комусь потрібна.
Олександр Постоленко продовжує активно працювати і сьогодні, тішачи своїх шанувальників новими ролями та проєктами. Його талант і відданість своїй справі роблять його одним із найвидатніших коміків свого часу, чиї роботи залишаються в серцях глядачів на довгі роки.
