Життєва мудрість та праведний спосіб життя наших пращурів прописані у звичаях, святах, обрядах та фольклорі. Міцними вузликами вони зв’язали нашу націю в єдине ціле, зберігши її ідентичність, наповнивши українців живильним та невичерпним духовним джерелом.
Щедрі піснеспіви зимових свят
Святково-обрядова культура України базується на давніх ритуалах і традиціях. Найбільше їх припадає на різдвяно-новорічний цикл, пов’язаний з відродженням нового сонця.
На Любашівщині здавна переймаються збереженням культурних традицій краю, народних свят. Задля цього ще 2012 року представники благодійного фонду «Рідний край» започаткували фестиваль-конкурс народних свят і обрядів «Різдвяні піснеспіви».
Вибір недарма припав на зимовий період, адже він щедрий на колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні, а також — ворожіння. Це, насамперед, святкування:
- дня Андрія Первозваного (30 листопада);
- Наума (1 грудня);
- Миколая Чудотворця (6 грудня);
- Святого вечора (24 грудня);
- Різдва (25 грудня);
- Меланки і Василя (1-2 січня);
- Водохреща (6 січня);
- Стрітення (2 лютого) і Масниці.
Згодом у Любашівці стартував фестиваль народних гулянь «Зимові свята та обряди». Творчі колективи майстерно відтворювали весь колорит українських ритуалів – з танцями, піснями, ворожіннями, традиційними персонажами та частуваннями.
Святий вечір, або Святвечір
Вечір перед Різдвом називається Святвечором. Кожна сім’я з хвилюванням чекає, коли на небі з’явиться перша зірка, щоб сісти за передріздвяний стіл. Цьогоріч за новим календарем святкуватимемо 24 грудня.
На Святвечір готують 12 пісних страв, що символізують кожен місяць року та апостолів Христа. По кутках столу ставлять головки часнику, які захищають всю родину від злих духів. Головна страва — кутя. Її готують з товченої пшениці і заправляють маком, медом, родзинками, горіхами. Обов’язково ставлять узвар, вареники з картоплею чи капустою, пісний борщ з грибними вушками, пісні голубці з тертої картоплі, грибну підливу, квасолю, горох, тушковану капусту, лампухи (пончики), соління та овочі. Помолившись, приступають до святкової трапези. Страви зі столу не прибирають, оскільки вночі в оселю приходять духи предків, щоб також повечеряти.
Світле свято Різдва Христового
За новим літочисленням православні церкви Європи ще 1924 року перейшли на святкування Різдва Христового 25 грудня. Окрім Вселенського патріарха, в цей день Різдво святкують Антиохійська, Олександрійська, Кіпрська, Болгарська, Румунська, Елладська та багато інших православних церков. З вересня 2023 року Православна церква України та Українська греко-католицька церква також перейшли на новоюліанський календар. Водночас у ПЦУ зазначали, що віряни можуть відзначати церковні свята як за новим, так і за старим календарем.
Загалом понад 75 відсотків православних світу вважають святом саме 25 грудня, і лише близько 25 відсотків продовжують дотримуватися іншої дати, 7 січня. Серед останніх — Єрусалимська, російська, Сербська, Грузинська та українські православні церкви.
Святкування Різдва традиційно розпочинається з церковної служби. Потім родина збирається за святковим сніданком. Увечері настає пора колядок, а на стіл ставлять страви: буженину, домашню ковбасу, кров’янку, холодець, солодощі.
У період Різдвяних свят можна вдосталь поласувати всякими смаколиками, найпопулярніші з яких – пампушки. Ще з давніх часів вони є солодким символом Різдва і традиційною стравою на святковому столі. Найчастіше їх печуть з маком, вишневим або трояндовим варенням. Деякі господині в Святвечір люблять жартувати над гостями і кладуть у пампушки всілякі символічні начинки.
За повір’ям, у того, кому попадеться пампух, начинений сіллю, весь рік пройде у нелегкій праці. Якщо замість маку попався перець, слід готуватися до сюрпризів у новому році. Хто спробує пампух з копійкою всередині, той розбагатіє. А начинка з меду свідчить про кохання або швидке весілля.
Над Вертепом — зірка ясна
Вертепні дійства своїм корінням сягають ще сивої давнини. Напрочуд колоритних вертепників можна здибати в Агафіївці, що на Подільщині.
За 72 літа, відколи бойків з корінням вирвали з рідного села Михнівець, що у західній Бойківщині, та переселили у засушливі степові села Агафіївка, Пилипівка та Романівка, вони не розпорошили своїх прадавніх традицій. Довгожителька Ганна Пришляк розповіла, що на Святвечір образи вбирають у святкові рушники, лави застеляють килимами, долівку — домотканими доріжками. Господар ставить під іконами Дідуха, розтрушує сіно по підлозі. Пучечки сіна, зілля та часник кладуть на кутки столу, якого накривають святковою скатертиною. Потім кладуть хліб, кутю, 12 різних пісних страв, запалюють свічку. Діти качаються по сіну, щоб були здорові та щоб у хаті добро не переводилося. Ще обв’язують фруктові дерева солом’яними перевеслами та лякають їх сокирою, щоб родили рясно, зв’язують ложки після вечері, щоб наступного року худоба не розбрідалася по пасовищу або щоб родина була разом тощо.
У перше після переселення Різдво 1952 року ряджені у стародавні обрядові маски бойківські вертепники ходили з хати в хату вітати людей з народженням Ісуса Христа. За радянських часів заборонялося відкрито проводити такі дійства, тож бойківським переселенцям доводилося робити це таємно.
Вертепники ходять селом і колядують:
Зі святим Різдвом вітаєм,
Всім здоров’я вам бажаєм:
Господарю — на воли,
Господині — на квочки,
Хлопцям-дівчатам — на гуляння,
Малим дітям — забавляння,
Христу-Богу — величання!
Обов’язковими учасниками живого вертепу є Пастушки, Царі, Ангел, Ірод, Мойша, Циган, Смерть, Чорт, Солдат та інші персонажі. Традиційно сюжет розгортається навколо біблійної історії народження Ісуса Христа.
Щороку театралізований колектив, який за бойківською традицією ходить по селу, з радістю приймають у кожній господі. Поява вертепників у колоритних костюмах викликає захоплення, адже, вітаючи господарів з Різдвом Христовим, вони приносять в хату радість і Боже благословення. Пастушки віншують і посівають пшеницею, житом, зернами льону, яблук чи груш, Царі Христа прославляють. Комічні ролі відведені стилізованим постатям – Чорту, Смерті з косою, Іродові.
Із старшим поколінням відходить у небуття і говірка мешканців західної Бойківщини. Щоправда, відколи в Агафіївці зведено греко-католицький храм, там ще співають по-бойківськи «Многії літа». З появою в селі греко-католицького пароха Романа-Павла Монтецького повернулася традиція ходити селом й освячувати помешкання. Донедавна у сільському клубі існував музей бойківської культури і побуту. Нині ж крихти з його численних експонатів зберігаються у школі.
Як наворожити щасливу долю?
На період зимових свят чи не найбільше припадає традиційних ворожінь — впродовж усіх Різдвяних свят аж до Водохреща.
Ворожіння були різними:
- хто перший пройде по вулиці повз ворота – той і буде судженим. Запитували незнайомих перехожих ім’я;
- прислухалися, звідки гавкав собака, – звідти чекати сватів;
- рахували, скільки і яких кілків у тину, при цьому приказували: «старий, молодий, бідний, багатий, кривий, удівець-молодець…», і так до дев’ятого кілка;
- кидали чобота та смикали з чужої стріхи солому і рахували стеблини – добре, коли парне число, – буде дівка скоро у парі та інше.
Молодим завжди хочеться зазирнути у майбутнє, і вони вірять, що саме у ці чарівні вечори таємнича Доля почує їх і дасть відповідь, з ким судилося побратися.
У наступних номерах газети ми розповімо про решту зимових свят і традиції їх святкування.
