Колись статус «діти війни» отримували люди, які пережили жахи Другої світової. Сьогодні цей статус можна застосувати до всіх маленьких українців, багато з яких втратили не тільки дім або батьківщину, а й батьків. Начальниця служби у справах дітей Одеської міськради Юлія Нікандрова розповіла «Одеському життю» про особливості процесу всиновлення під час війни, складнощі отримання статусу сироти і усиновителів, які використовують дітей у своїх інтересах.
Сирітство без доказів
Юлія Нікандрова. Начальниця служби у справах дітей в Одесі
Сьогодні діти, які пережили жахи війни, мають право на отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій. А ось статус сироти дітям, які втратили батьків, отримати не так просто. Річ у тім, що для цього обов’язково необхідне свідоцтво про смерть батьків. Але часто таких документів немає, навіть якщо дитина знає, де похована її мама. Трапляються випадки, що тіла загиблих не виявлено або вони загинули на окупованій території. Тоді одних лише слів очевидців недостатньо. І доказову базу, яка ляже в основу присвоєння дитині статусу сироти, доводиться збирати за спеціальною процедурою.
— Сьогодні це дуже серйозний процес, — підкреслює Юлія Нікандрова. — У ньому беруть участь суд, служба у справах дітей, правоохоронні органи. Для того щоб довести, що людини немає, її оголошують безвісти зниклою. І тоді можна дати дитині статус «такої, що залишилася без батьківського піклування». Тому скільки сьогодні в Україні дітей, які осиротіли під час війни, точно ніхто не підрахує.
Окрема процедура діє і для дітей, які осиротіли, перебуваючи за кордоном у статусі біженців. Тоді соціальні служби держави, куди сім’я виїхала, влаштовують дитину або в установу, або в прийомну сім’ю. Повернути таку дитину в Україну можливо тільки через посольство або Міністерство закордонних справ. І, як правило, це досить складно.
Усиновителі на емоціях
У дитячих будинках діти, які втратили батьків через війну, опиняються вкрай рідко. Адже в більшості з них є родичі. У цьому разі служба у справах дітей оформляє їм тимчасове опікунство з подальшою опікою над дітьми.
Якщо родичів немає — чиновники оформляють дітям документи, надають статус сиріт і ставлять на облік з усиновлення.
— Коли почалися воєнні дії, дуже багато людей почали писати і телефонувати, що вони хочуть усиновити дитину, чиї батьки померли на війні, — розповідає Юлія Нікандрова. — У людей спрацював емоційний фон. І, як правило, наші люди хочуть немовля, а, наприклад, п’ятнадцятирічного хлопчика з-під Бахмута — не хочуть. До того ж не розуміють, що моментально цього бути не може, адже діти — не коти, яких можна роздавати всім охочим. По-перше, це не безпечно. По-друге, є закон і процедура усиновлення, спільна для осиротілих дітей і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Дитина як перепустка за кордон
Війна позначилася не тільки на емоціях потенційних усиновителів, які часто не усвідомлюють усієї відповідальності, звертаючись до служби у справах дітей у пошуках осиротілої дитини. Трапляються випадки, коли люди переслідують винятково корисливі цілі — хочуть оформити опіку, щоб законно уникнути мобілізації або виїхати за кордон.
Минулого року, за словами Юлії Нікандрової, міська служба прийняла кілька дзвінків із запитами на кшталт «Я не одружений. Дуже хочу усиновити когось. Неважливо, якої статі та віку. Як мені це зробити швидко?». Одна згадка про участь співробітників ТЦК в очній співбесіді різко змінювала плани таких заявників. Але іноді до служби приходять наполегливі та юридично підковані кандидати. У них усе гаразд із документами, є чітка позиція, але чиновникам служби вдається розпізнати корисливий умисел навіть у цьому випадку.
Водночас у різних регіонах України вже були випадки передачі дітей під опіку людей, які не збиралися ставати батьками. Після перетину українського кордону такі «опікуни» кидали дітей у буферній зоні й наступний кордон проходили вже без них. Щоб реалізувати цю схему, вони обирали дітей старшого віку — за такими черга з потенційних опікунів не стоїть, та й у дорозі з ними легше.
П’ять кроків до усиновлення
Крок перший. Підготувати документи:
- копію паспорта;
- копію свідоцтва про шлюб;
- довідку про наявність або відсутність судимості;
- висновок про стан здоров’я кожного заявника;
- нотаріально засвідчену письмову згоду другого з подружжя на усиновлення;
- довідку про заробітну плату за останні шість місяців або декларацію про доходи;
- документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.
Крок другий. Пройти батьківські курси, які проводять фахівці Центру соціальних служб.
Крок третій. Стати на облік у службі у справах дітей та отримати доступ до спеціальної бази.
Крок четвертий. Обрати дитину та отримати направлення на знайомство з нею.
Крок п’ятий. Якщо майбутні батьки і дитина захочуть стати сім’єю, справу про усиновлення відправляють до суду.
Уся процедура, як правило, займає не менше ніж пів року.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
