Ключові моменти:
- Вчителька з Одещини має родинні зв’язки з двоюрідним братом Степана Бандери та нащадками волинського визвольного руху;
- Її дід виконував миротворчу місію в Аргентині у 1920-х роках;
- Педагог із дипломом агронома свідомо обрала школу замість наукової кар’єри;
- Учні здобувають перемоги у всеукраїнських конкурсах і впроваджують екологічні розробки в громаді.
Матеріал підготовлено на основі особистих інтерв’ю з Лідією Бездітною та її родиною, архівних документів і свідчень, зокрема згадок про польський паспорт із аргентинською візою 1920-х років.
Родовід героїні зіставлено з історичним контекстом подій ХХ століття — від більшовицько-польської війни до повоєнної колективізації та еміграційних процесів.
Лідія Бездітна — дипломована агрономка, випускниця Одеського сільгоспінституту, яка працювала з академічними науковцями у сфері селекції зернових культур. Її професійний шлях підтверджує фахову експертність у природничих науках та багаторічну педагогічну практику.
Сьогодні педагогиня очолює гурток юних натуралістів і ініціювала розвиток МАН у Любашівській громаді. Результати роботи — дипломи всеукраїнських конкурсів, впровадження екологічних проєктів та досліджень, що мають практичну цінність для регіону.
Мостові з Кобеляк
Лідія Мостова-Бездітна могла б стати видатною вченою-селекціонеркою зернових культур, але обрала шлях вчительки у Любашівці.
Її родовід – це справжній пригодницький роман, де переплелися козацькі традиції Полтавщини, волинський спротив та навіть таємні дипломатичні місії у Південній Америці.
Сьогодні пані Лідія передає цю генетичну жагу до життя та знань своїм учням, які навіть в умовах війни роблять наукові відкриття: від домашніх фільтрів для води до інноваційних методів агрономії. «Одеське життя» дослідило історію роду, де за кожним іменем стоїть легенда.
Рід батька Лідії Григорія Мостового – корінням із козацької Полтавщини, зі знаменитих костоправами Кобеляк.
Це містечко прославив український лікар-остеопат Микола Касьян, який відкрив у Кобеляках центр мануальної терапії.
Дідусь Лідії, голова колгоспу Григорій Мостовий, також володів навичками костоправства, а ще віртуозно грав на музичних інструментах. Його таланти успадкували всі чотири сини. На Дніпропетровщину Мостові потрапили після Голодомору 33-го. Уцілілих від голодної смерті та репресій селян повантажили у товарняки і насильно переселили на Дніпропетровщину. Григорія з дружиною Пелагеєю та дітьми поселили в шахтарському містечку Покров.
– З початком Другої світової війни дідусь Григорій Тихонович пішов на фронт, а нашого 9-річного тоді батька Григорія ще з одним хлопчиною і колгоспне стадо корівчин заховали від окупантів у дніпровських плавнях, – повідала старша сестра Лідії, 65-річна інженер-металург Галина Кононенко. – Отам, в нетрях козацького Великого Лугу, вони до самого визволення краю доглядали тварин та виробляли сирно-молочну продукцію. Харчі на власноруч виготовлених з комишу плотах сплавляли по Дніпру партизанам.
Дідусь Гриша дійшов до самого Берліна, де потім наш батько п’ять років відслужив строкову. Демобілізувавшись у 1958 році, зустрів у рідному селі Шевченкове нашу матусю Анастасію.
Кондрацькі з Волині
Рід матері Анастасії Мостової (у дівоцтві Кондрацька) походить з волинського села Костюхнівка, звідки у 20-х роках ХХ століття розпочалася незалежність Другої Речі Посполитої.
– Батьківщина мого дідуся Міхея Євтуховича Кондрацького є символом відродженої Польської державності. Століття тому, під час Першої світової війни, тут схрестили зброю Австро-Угорська і Російська імперії. На честь полеглих поляків і українців селяни насипали «Польську гору», – розповіла Лідія Бездітна. – Щороку в Костюхнівці проходять пам’ятна акція та велоестафета «Вогонь незалежності», під час якої польські скаути перевозять вогонь, запалений на військовому кладовищі, до Варшави.
У серпні 1920-го року край опинився у центрі більшовицько-польської війни. Першу кінну армію Семена Будьонного розгромили під Варшавою і Замостям. Тікаючи, будьонівці грабували місцеве населення. Творили безчинства і в Костюхнівці, де в Терентія Кондрацького, рідного брата Міхея, Будьонний особисто забрав жеребця.
1943-го пару гнідих вже у Міхея реквізував сам Сидір Ковпак, коли його партизанське з’єднання здійснювало Карпатський рейд по німецьких тилах.
Після Другої світової Костюхнівка зазнала колективізації, а розкуркуленого Міхея Кондрацького призначили головою колгоспу. В регіоні точилося протистояння ОУН-УПА (об’єднана назва українського національно-визвольного руху), які до 1956 р. боролися за незалежну Українську соборну самостійну державу. Народ страждав від репресій та депортацій, влада «спускала» рознарядку, за якою селяни мали шукати по лісах криївки повстанців.
Багатодітний батько Міхей, не бажаючи ставати зрадником, поїхав «піднімати» тваринництво. З дружиною Тетяною на Дніпропетровщину вони забрали своїх сімох дітей (з 12-ти), численних племінників та сиріт. Заселилися волиняни в одне з робітничих селищ, де згодом постало місто Орджонікідзе.
Хрещений – родич Степана Бандери
З легкої руки Міхея Кондрацького з Волині у скіфський степ перебралося чимало його родичів та земляків.
Після 1953 року у селищі Шевченкове оселився Петро Саліван – двоюрідний брат Степана Бандери. За те, що Петро був його родичем, йому в малолітстві присудили 17 років суворої каторги без права повернення в Україну. Але після повстання українських політв’язнів. що призвело до ослаблення режиму, йому вдалося підробити документи і таємно пробратися в Україну.
– Дядько Петро з нами породичався: одружився з нашою тіткою Катериною, чоловік якої не повернувся з війни. На шахті працював бульдозеристом і став передовиком, – розповіла Галина Кононенко-Мостова. – 1959-го він хрестив мого брата Віктора, за рік хрестив мене, а через три роки – й сестричку Ліду. Через що нашу матусю інколи обзивали «бандеркою».
Дід Міхей – миротворець
Досліджуючи сімейні архіви, пані Галина випадково знайшла польський паспорт дідуся Міхея з аргентинською візою, датованою 1922-1929 роками. Щоб прояснити, звідки взялася ця знахідка, вона подалась в Польське посольство. Уздрівши документ, чиновник пояснив, що Міхей Євтухович Кондрацький, наділений повноваженнями миротворця, виконував у Південній Америці таємні доручення уряду. Якраз 1922-го розпочалася друга хвиля еміграції жителів Західної України в Аргентину, де формувалася українсько-польська діаспора. Тоді Галина Кононенко пригадала розповіді бабусі Тетяни, що дідусь часто телефонував до Америки.
– Посол зазначив, що діяльність таких людей, як Міхей Кондрацький, у Польщі досі шанують, а його близькі родичі заслуговують на безмежну вдячність польського народу. Й одразу запропонував надати нашій матусі, як доньці польського героя, громадянство, житло та достойну пенсію, – розповіла пані Галина. – Але мати категорично відмовилася переїжджати з рідної України в Польщу.
Як науковиця стала вчителькою
Семикласницею Лідія Мостова з друзями та вчителькою побувала на тижневій практиці у Селекційно-генетичному інституті в академіка Федора Кириченка. Саме він порадив Лідії вступити в Одеський сільгоспінститут, який вона закінчила з відзнакою у 1985 році.
У шкільному гуртку юних натуралістів, який вела класна керівниця Лідії Мостової і вчителька біології Неля Мовчан, дівчинка долучилася до наукової діяльності.
На прохання академіка, творця озимої твердої пшениці, зокрема сорту «Одеська ювілейна», Федора Кириченка, педагог з юннатами досліджували продуктивність нововиведених сортів сорго, соняшнику та пшениці. Допомагали вченому-селекціонеру з Одеси академіку Прокопу Гаркавому. Співпрацювали з Дніпропетровським сільгоспінститутом.
Лідії Мостовій пропонували зайнятись наукою та викладацькою діяльністю у виші, але заміжжя за лейтенантом Сергієм Бездітним змінило плани.
Пройшовши через гарнізонне життя в Германії та Україні й попрацювавши спеціалістом управління сільського господарства колишнього Тарутинського району, Лідія Бездітна у 1991-му переїхала на батьківщину чоловіка.
Заочно закінчила Уманський педагогічний виш, здобувши фах вчителя біології та хімії. Вона викладає у школі і, будучи ініціаторкою створення МАН на теренах Любашівщини, веде гурток юних натуралістів.
Чимало її випускників займаються науковою роботою.
Наукові розробки також мають доньки Людмила, Ольга та Галина Бездітні. На жаль, Галина прожила коротке життя, але полишила по собі пісенну спадщину – її патріотичний твір виконує любашівський хор ветеранів «Стожари».
Пані Лідія допомагає і чоловікові Сергію господарювати на 12 батьківських гектарах у селі Сергіївка. Найперше – з підбором продуктивних сортів збіжжя. Якось засіяли поле елітним сортом «Антонівка», виведеним одеським академіком Миколою Литвиненком. Тоді врожай сягнув 67 центнерів з кожного гектара. І свекор, колишній механізатор і комбайнер Микола Бездітний, не міг натішитися ужинком з власного лану.
Учні довели, що краще для картоплі
Торік 13 юних науковців педагогині здобули дипломи у Всеукраїнських конкурсах захисту винахідницьких і раціоналізаторських проєктів еколого-натуралістичного напряму. Серед них Єва Галета за проєкт «Виготовлення мила з активованим вугіллям в домашніх умовах». Також юна натуралістка дослідила, як самостійно приготувати активоване вугілля для фільтрації води та очищення організму в умовах війни.
Учні Лідії Бездітної досягли успіхів в дослідницькій роботі, насамперед у природничій сфері. Так, Руслан Новіков презентував у Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді Міністерства освіти і науки України проєкт «Вирощування картоплі під соломою». Він обґрунтував доцільність вирощування картоплі на півдні України з використанням соломи, листя та рослинних решток, не завдаючи шкоди довкіллю. І тепер його проєкт активно впроваджується в Любашівці.
Раніше ми розповідали про вчительку з Рені, якій 90 років та вона викладає математику 3 мовами.
Читайте також про одеського вчителя географії, який розповів про вигадані факти та помилки в українських підручниках географії.
