Доїхати до села Рівне Тарутинської громади, або, як його називають жителі Буджака, — Купаран, з обласного центру буває дуже непросто, особливо в негоду. Причини — відсутність хороших доріг і віддаленість від Одеси на 170 кілометрів.
Змагання на конях і курбан на Трійцю
Однак опинившись у селі, заснованому 1830 року болгарськими переселенцями з однойменного села Купаран, потрапляєш у світ давніх традицій.
Сьогодні Рівне одне з небагатьох місць, де можна стати учасником старовинних обрядів святкування Тодоровдня. У першу суботу після Масляної вшановують усіх, хто має ім’я Тодор, і тих, хто має в господарстві коней чи осликів. Саме кінні змагання — найзахопливіше видовище цього дня, яке завжди збирало глядачів та учасників із багатьох сусідніх сіл.
Також не зовсім традиційно тут варять курбан (страву з баранини) — на Трійцю, коли в інших болгарських селах це роблять на день Святого Георгія. Трійця — храмове свято села, і гостей цього дня пригощають найщедрішими частуваннями.
Що в мішку в купаранця?
А ще про купаранців кажуть, що кожен із них завжди ходить із мішком. Так і кажуть — «хора с чувал» (люди з мішком). І вони справді часто носили з собою мішки, щоб, якщо раптом випаде нагода придбати щось для дому, туди можна було помістити всі покупки. Господарські люди, що тут скажеш.
Традиція зберігати витримане вино
Однак найяскравіша традиція, яка жива і сьогодні в цьому не дуже великому, але колоритному селі, — це традиція зберігати витримане вино, щоб відзначити найважливішу для будь-якого батька подію.
Отже, коли в сім’ї купаранця народжується дочка, глава сім’ї вважає своїм обов’язком з урожаю винограду цього або наступного (якщо сезон уже минув) року зробити хороше вино і закоркувати пару десятків пляшок для важливої події. Так, щоб через багато років щасливий батько міг пригостити цим унікальним вином дорогих гостей на весіллі своєї дочки.
Ще більше про цікаві звичаї, що збереглися в Рівному, знає його мешканка Тетяна Джигова. Вчителька за освітою і покликанням, вона не лише навчає дітей болгарської мови в болгарській недільній школі, а і є великою поціновувачкою і берегинею традицій. Розпитуючи про них старше покоління, вона разом із дітьми намагається відтворювати обряди і давати їм нове життя. Навесні Тетяна обіцяла нам показати одну зі старовинних і майже забутих болгарських ігор. Тож із Тетяною Джиговою, селом Купаран і його жителями нам ще належить познайомитися ближче.
