Як козацькі зимівники перетворилися на села
Південноукраїнський степ здавна приваблював природними багатствами землеробів, кочівників, мисливців за степовою звіриною та рибалок, які залишили по собі безліч археологічних пам’яток.
Так, кілька скіфських курганів бовваніють неподалік Чернового – на них височіли козацькі вежі. Адже ще з кінця 14 століття на порубіжжі з Диким полем козацькі варти чатували на татарські чамбули, щоб перешкодити їхнім грабіжницьким набігам на українські землі.
З ліквідацією Запорізької Січі 1775-го козаки найчастіше перебиралися саме на Тилігульщину, в традиційні місця риболовлі. Поступово їхні зимівники перетворювалися на невеликі села.
Так, на шляху з Білої Церкви та Умані до Хаджибея, в межах нинішнього Чернового, козаки облаштували через Тилігул зручну переправу для чумацьких валок та подорожніх, яким продавали в’ялену, засолену рибу та інший крам. Рибні каравани регулярно курсували звідси Бендерською дорогою до Молдови та Європи.
У 1792 році над мальовничим Тилігулом оселився капітан Йосип Чернов (Чарнов), якого царат наділив тут землями за участь у війні з Туреччиною. Неподалік свій земельний наділ отримав і полковник Чорноморського козацького війська Дмитро Куликовський. Тому певний час село йменувалося Черново-Куликове Поле.
Завдячуючи саме торгівлі Куликове Поле економічно розвивалося. І вже 1802-го воно отримало статус містечка
Перед мандрівкою в Крим по сіль чумаки творили молитву Миколаю Чудотворцю в місцевому Свято-Дмитрівському храмі, зведеному капітаном Черновим у 1794 році. На жаль, будівля храму не дожила до нашого часу. Тепер на її місці стоїть двоповерхова школа.
Найліпше збереглося приміщення лікарні. Побудована коштом земства у 1914 році, вона ще діє.
Збереглася і дизельна електростанція, яка у 1928-му почала виробляти струм, освітлюючи оселі жителів Чернового, сусідніх Ісаєвого, Мар’їного Гаю й Тетянівки.
Довгожителька «Бджілка»
92-річна Людмила Марченко, яку в селі ласкаво кличуть «Бджілка», батька свого не пам’ятає, бо він, побоявшись розкуркулення, утік із села, а вітчим загинув на війні.
Людмила, освоївши професію зоотехніка в Ісаївському технікумі, спершу працювала в колгоспі «Червоний Перекоп» Роздільнянського району. Там вийшла заміж і народила доньку Тетяну, а коли сімейне життя не заладилося, повернулася додому. Зараз Тетяна доглядає стареньку матір.
Пані Людмила працювала старшим зоотехніком по бджільництву.
– Колгоспні пасіки були невеличкі, але поступово розросталися і нараховували близько двох тисяч вуликів. Мала я і своїх бджілок-трудівниць. Найбільше в мене було 18 вуликів, – розповіла довгожителька, яка у 80 літ ще доглядала за бджолами і качала мед.
Під час медозбору та роїння, коли пасіки кочували районом в пошуках різнотрав’я, жінці доводилось пішки або на перекладних інспектувати усі бджолині кочовища.
Найстрашнішим, зі спогадів Людмили Марченко, для неї був 1982 рік, коли варроатоз бджіл ледве не знищив працю її життя. Аж у Білорусі випрошувала Людмила Василівна мурашину кислоту і таки врятувала своїх бджілок.
У період розвалу колгоспів Людмила Марченко пішла на заслужений відпочинок, залишивши у спадок 2700 бджолосімей. Державних нагород не надбала, але гордиться тим, що за роки праці разом з пасічниками заготовила державі 318 тонн меду.
Про вшанування героїв
Внаслідок децентралізації 2020-го Чернове стало центром громади. Їй підпорядковані села Богданівка, Веселе, Добриднівка, Ісаєве, Каховка, Левадівка, Настасіївка, Новогригорівка, Новотроїцьке, Піщана Петрівка та Скосарівка.
Очолює Чернівську громаду Олександр Гвоздік.
– Наша громада підтримує ветеранів війни та їхні родини. Зокрема, на підтримку захисників та їх вшанування у бюджеті на нинішній рік передбачено 600 тисяч гривень. На жаль, у борні з рашистами за рідну землю загинули 13 воїнів нашої громади. В центрі села поряд з монументами загиблим землякам у Другій світовій війні та воїнам-інтернаціоналістам в пам’ять про героїв цієї війни відкрито Алею Слави, – розповів пан Олександр.
Герої минулої війни
У Черновому жив і працював простим колгоспником Герой Радянського Союзу Данило Губа (1910-1996), який воював зенітником і збив 10 ворожих літаків.
Ще один воїн Другої світової Юрій Дорош (1924-1992) трудився кіномеханіком і зв’язківцем.
Є у Черновому творчі колективи, якими пишаються жителі, – це зразковий хореографічний колектив «Найкращі українці» з керівницею Людмилою Чернухою і танцюристи ансамблю «Водограй» з хореографом Христиною Нападовською.
Наприкінці грудня юні артисти демонстрували свій артистизм на звітному концерті хореографічних гуртків «Танцювальний калейдоскоп». Гості свята голова регіональної спілки журналістів Юрій Работін і депутат облради Олексій Кобильніков вручили артистам подяки, книги, підручники, солодощі та спортивне приладдя.
Запашні пампушки від Галини Безим’яної
Привітній господині, власниці популярного у Черновому кафе «Роща», рецепт цієї страви дістався у спадок від бабусі Мотрі з Добриднівки.
За її словами, рецепти пампушок більш-менш універсальні, але за бажання можна додати і власну родзинку в їх приготування.
Також славиться кафе свіжоспеченим хлібом, вертутами, піцою, смаженими пиріжками з сиром, м’ясом, картоплею та капустою. На весіллях, ювілеях та іменинах гостей пригощають також смаженим судаком, який купують на базарі у Кривому Озері, бо в зарослому очеретом та рогозом Тилігулі тепер водяться лише карасики.
Інгредієнти:
Борошно – 1 кг, тепла вода – 300 мл, олія – 3 ст.л., сіль – 1 ст.л., часник – декілька зубчиків; зелень петрушки, укропу; по 1,5 столової ложки цукру і сухих дріжджів.
Приготування:
Дріжджі, воду та цукор розмішайте у великій мисці. Дайте хвилин 10 постояти, щоб дріжджі побродили.
Додавши олію, сіль та борошно, замісіть еластичне й щільне тісто, яке повинно постояти 40-60 хвилин.
Вироблені пампушечки помістіть у форму, змащену олією, дайте трішки підійти та випікайте до готовності в розігрітій до 170°С духовці.
Готові пампушки посипте заправкою. Це суміш почавленого часнику з кропом або петрушкою, сіллю та олією.
Смачного!
Цитата
Описуючи життя степового прикордоння середини XVIII століття, польський письменник Юзеф Крашевський писав: «На майданчику великий намет полотняний покривав стоси сушеної риби. Вздовж дороги на чумаків чекали шинки з виставленими перед дверима столиками, поруч продавали мотузки, колеса, смолу».
Історія у цифрах
- За переписом 1886-1887 року, у 205 дворах проживали майже тисяча жителів, з яких хліборобством займалися лише 87 сімей, 25 – ремісництвом.
- Виготовляли на продаж свій крам 40 ткаль і килимниць, 25 шевців і кравців.
- Працювали 4 кузні, гончарня та 6 вітряних млинів.
- Обабіч торгового тракту стояли 20 лавок, 15 рундуків, 3 шинки, а неподалік – 10 зсипних комор для збіжжя.
- З кількох заїздів (постоялий двір) найбільший вміщував понад 150 возів з волами. Дехто з місцевого люду також промишляв чумацтвом.
