Ключові моменти
- «Децима» поєднує легкий комедійний тон із філософськими роздумами про долю та вибір.
- Ірина Гусак виконує Дециму — богіня, яка вперше дивиться на світ по-людськи й сумнівається у власному безсмерті.
- Пластична Мрія Олександра Волошина додає виставі поетичності й відкриває внутрішні бажання героїні.
- Постановка смішить, але водночас залишає питання про відповідальність і цінність прожитого життя.
Богиня, яку ми не звикли бачити
Є вистави, які дивишся. І є вистави, які проживаєш. «Децима» належить до тих, що залишають по собі запитання, які супроводжують довго після виходу з театру. Це філософська комедійна драма про долю, свободу, відповідальність і невидимі нитки рішень, що тягнуться крізь усе наше життя.
Режисер-постановник Владислав Кутуєв, лауреат Всеукраїнського конкурсу вокалістів, створює камерну, але багатошарову виставу. Його режисура точна, делікатна, уважна до пауз і напівтонів — до всього, що промовляє між словами.
У його трактуванні хмарочос «Олімп» стає місцем, де Децима перебирає людські долі з висоти вічності — і водночас місцем, де вона дозволяє собі вперше подивитись на світ очима людини.
«Децима» Владислава Кутуєва — це богиня, яку ми не звикли бачити: сильна, іронічна, втомлена й болісно людяна.
Художник-постановник Станіслав Зайцев, головний художник театру, заслужений художник України, створює символічний і стриманий простір, у якому кожен предмет працює на сенс.
Холодність «олімпійського» підвалу підкреслює — між Децимою і людським світом завжди пролягатиме відстань. Вона пише долі, але не проживає їх…
Децима — жива, суперечлива, людяна
Роль Децими виконує Ірина Гусак, лауреатка міжнародних конкурсів вокалістів.
Її Децима — не абстрактна богиня, а істота з внутрішнім конфліктом: вона втомилася від безсмертя, від нескінченного конструювання чужих життів, від неможливості прожити своє.
О, ці людські долі!.. Один з найсильніших моментів — коли Децима звертається до залу:
― Тонув маленький хлопчик. Йшлося про хвилини. Ви б його врятували?
― Так! ? відповідає зал.
― І я його врятувала. А через понад п’ятдесят років ця людина проковтнула ампулу з отрутою…
І зал розуміє: мова про Адольфа Гітлера.
Цей момент проходить залом, як різкий, холодний подих історії.
І сьогодні, коли українці щоденно переживають нову історію війни, ці слова звучать іще гостріше. Вони нагадують: у руках однієї людини часто — ціла епоха, а один вчинок може змінити хід світу. Історія, яка була колись, боляче переливається у сьогодення — з тими ж питаннями про вибір, відповідальність і ціну життя.
Мрія, що танцює
Особлива роль у виставі — Мрія Децими.
Її виконує Олександр Волошин, лауреат Міжнародного хореографічного конкурсу.
Мрія — це не персонаж, а імпульс. Її танець — окрема мова, пластична метафора нездійсненності.
Олександр Волошин створює образ, який ніби виникає з найпотаємнішого людського бажання Децими — того, що вона не може назвати, але яке живе в ній сильніше за її божественну природу.
Життя людське – лише коротке тире
Децима говорить, що не може дивитися на коротке тире між датами народження і смерті: «Бо це тире — і є життя людини».
Ця проста фраза влучає надзвичайно точно.
Вона нагадує: усе, чим ми є, — у цій короткій лінії, яку ми наповнюємо власними рішеннями.
І ще одна репліка звучить нині особливо вагомо: «Перш ніж клясти свою долю, подумайте, люди… А що ви зробили, щоб її змінити?»
У час війни ці слова відгукуються не просто як мораль — як заклик до дії.
«Децима» — це вистава, яку не хочеться відпускати з пам’яті.
Вона не дає готових відповідей, але ставить питання, що залишаються з глядачем надовго. Це театр, який не тільки розважає, а й заглиблює. Не просто показує — а змінює погляд.
Робота всієї команди створює простір, у якому кожен глядач виходить із бажанням прожити власне «тире» так, щоб у ньому було більше сенсу, ніж звички…
Читайте також:
- 25 років на сцені одеської Музкомедії: бенефіс Ірини Ковальської «Справжня»
- В Одеському театрі ляльок прем’єра – вистава за казкою відомого українського письменника
- Вокальний гурт з Одещини зібрав та виконав тисячу народних пісень
Фото авторки
