Режисер-постановник Олександр Степанцов звертається до історії, написаної після Другої світової війни, щоб поговорити про теми, які сьогодні особливо болісні для українського суспільства: корупцію, самообман і момент, коли людина дозволяє собі переступити межу совісті. На репетиції вистави побував Олексій Овчинніков.
Ключові моменти:
- В Одеському театрі імені Василя Василька готують прем’єру п’єси Артура Міллера, яка перегукується з болючими реаліями сучасної України.
- Під час Другої світової війни підприємець Джо Келлер відправляє на фронт несправні деталі для літаків, наражаючи пілотів на смертельну небезпеку.
- Коли правда про злочин виходить назовні, родині доводиться зіткнутися з наслідками рішень, ухвалених заради бізнесу та власного добробуту.
- Одеська постановка Олександра Степанцова пропонує замислитися, як люди виправдовують злочини заради власного добробуту й де проходить межа компромісу із совістю.
Злочин, який починається зі слова «можна»
У центрі п’єси «Всі мої сини» – американська родина Келлерів. Її голова, Джо Келлер, зумів побудувати успішний бізнес і забезпечити близьким заможне життя. Проте за зовнішнім благополуччям ховається злочин, пов’язаний із виробництвом деталей для фронту. Минуло кілька років, родина намагається жити далі. Але поступово відкривається правда, яка змушує героїв переосмислити не лише власні стосунки, а й уявлення про справедливість, родинний обов’язок та відповідальність перед іншими.
Для режисера Олександра Степанцова ключовим у цій історії є не тільки сам факт злочину, а й момент, коли людина внутрішньо дозволяє собі його вчинити.
– Мене навіть інше хвилює. Мене хвилює саме процес, коли людина йде на власну угоду із совістю, – пояснює режисер.
Режисер проводить паралелі із ситуаціями з нашого життя, коли хтось свідомо погоджується на неякісні бронежилети, недобросовісні постачання чи інші рішення, наслідки яких можуть коштувати людям життя. На його думку, найважливіше питання виникає ще до того, як злочин стає очевидним: в який момент людина переконує себе, що так можна?
«Всі так робили», «я візьму не так, як усі», «я ж не багато собі візьму» – подібні виправдання допомагають людині поступово звикнути до власних компромісів. У п’єсі Міллера саме цей внутрішній процес стає одним із головних драматичних конфліктів.
Степанцов наголошує: йому важливо, щоб глядач не обмежився обуренням через вчинки персонажів або критикою влади й суспільства. Натомість вистава має спонукати кожного замислитися над власними рішеннями.
– Найголовніше, щоб глядач після вистави не вийшов із думкою, що всі вони там у владі погані, а спитав перш за все себе, – говорить режисер про те, чого очікує від зустрічі глядача з постановкою.
Моральний вибір поза часом: світ Артура Міллера
Артур Міллер (1915–2005) – один із найвідоміших американських драматургів XX століття, автор п’єс «Смерть комівояжера», «Всі мої сини», «Суворе випробування» та інших творів, що стали класикою світового театру.
«Всі мої сини» вперше поставили на Бродвеї 1947 року. П’єса здобула визнання критиків і стала важливим етапом у творчості Міллера. У ній він звернувся до післявоєнної Америки, де прагнення відновити нормальне життя співіснувало з необхідністю осмислити моральну ціну війни.
Олександр Степанцов розповідає, що відкрив для себе драматургію Міллера під час навчання. У 2017 році він працював над дипломною постановкою й шукав матеріал із невеликою кількістю персонажів та психологічно насиченим конфліктом. Тоді він звернув увагу на одну з п’єс драматурга, а згодом зрозумів, що його творчість відповідає власним режисерським зацікавленням.
– У кожного режисера, можливо, є «свій» автор. Для мене це Міллер. Я розумію, що коли прийду до артистів, мені буде цікаво працювати і їм буде цікаво працювати, – пояснює Степанцов, говорячи про своє творче тяжіння до драматурга.
Режисера приваблює психологічна глибина цих творів і можливість працювати з персонажами, у яких немає простих відповідей. Він також зауважує, що в українських театрах п’єси Міллера ставлять не так часто, хоча порушені ним теми залишаються актуальними.
Що говорять актори про своїх героїв
У виставі немає персонажів, яких можна було б легко поділити на добрих і поганих. Навіть ті, хто намагається чинити правильно, мають власні слабкості, страхи та суперечності. Саме тому робота над ролями потребує від акторів не лише розуміння тексту, а й глибокого психологічного занурення.
Дмитро Усов, який виконує роль Кріса Келлі, вважає, що привабливість драматургії Міллера полягає саме в багатогранності характерів героїв його пʼєс.
– Не буває ідеальних людей, тож і Кріс не ідеальний, бо всі люди зі своїми пороками і зі своїми позитивними сторонами. Хороша драматургія якраз тим і відрізняється від «серіальної», – говорить актор.
На його думку, герої цієї п’єси відрізняються від звичайних одновимірних персонажів тим, що їхні мотиви не завжди очевидні, а вчинки можуть викликати одночасно і співчуття, і осуд.
Марія Буймович, яка грає Енн Дівер, звертає увагу на внутрішню силу своєї героїні. На перший погляд вона може здатися ніжною та романтичною дівчиною, однак за зовнішньою м’якістю приховується рішучий характер.
– Мені дуже імпонує мій персонаж. Коли я читала пʼєсу вперше, думала, що вона така нерішуча, але, ні, у нас вона вийшла іншою. Енн дуже схожа на мене, така ж жорстка, прямолінійна, говорить те, що думає. До речі, ми з нею ще й одного віку, – говорить Марія.
Акторка вважає, що історія, розказана Міллером, може повторюватися й сьогодні. Зокрема, вона звертає увагу на те, як суспільству доведеться повертатися до життя після війни, коли з’являтимуться нові родинні обставини, відкриватимуться болісні факти й доведеться вчитися жити з утратами та невизначеністю.
Психологічний театр на великій сцені
«Всі мої сини» – психологічна драма, що потребує особливої уваги до внутрішніх процесів персонажів. Це вимагає від акторів постійної концентрації: навіть коли персонаж мовчить, його внутрішнє життя не зупиняється.
– Тут треба грати інакше. Інакшою має бути подача, – пояснює Олександр Степанцов.
Він наголошує, що для нього важливо не просто розмістити акторів у просторі сцени, а знайти спосіб, у який глядач відчуватиме конфлікти й емоційні зміни героїв. Це історія про те, як людина виправдовує власні рішення, чому родинна любов не завжди здатна захистити від правди та що відбувається, коли наслідки особистого вибору стають надто великими, щоб їх ігнорувати. І, можливо, головне запитання, з яким глядач вийде із зали, стосуватиметься не лише героїв Міллера, а й кожного з нас: чи є межа, яку ми не готові переступити заради власного добробуту?
Хто працює над виставою
Режисер-постановник: Олександр Степанцов
Художник-постановник: заслужений діяч мистецтв України Олексій Вакарчук
Художник з костюмів: Катерина Корнейчук
Дійові особи та виконавці:
- Джо Келлер: народний артист України Ігор Геращенко
- Кейт Келлер: народна артистка України Діана Мала, заслужена артистка України Олена Кошова
- Кріс Келлер: Дмитро Усов
- Енн Дівер: Марія Буймович
- Джордж Дівер: Єгор Карельський, Максим Лапко
- Френк Лабі: Сергій Корнейко
- Лідія Лабі: Ірина Бесараб
- Берт: Ольга Максимів
- Доктор Джим Бейлісс: Роман Федосєєв
- Сью Бейлісс: Тамара Лукаш, Богданна Шуманська
Тривалість – 1 год. 40 хв.
Вікове обмеження – 12+
Читайте також:
