Як з’явилися добровольчі мисливці за шахедами?
У складі Одеської міськради існує Департамент муніципальної безпеки, на базі якого створили добровольче формування територіальної громади (ДФОМТГ). Займається воно охороною об’єктів критичної інфраструктури, допомагає забезпечувати громадський порядок. Виконує низку завдань і з оборони Одещини: патрулювання території, чергування на блокпостах, допомога у пошуку ворожих диверсійно-розвідувальних груп. З появою ворожих БПЛА добровольці почали створювати мобільні вогневі групи (МВГ). Підпорядковується ДФОМТГ 122-й окремій бригаді територіальної оборони. Члени формування працюють безоплатно, у вільний від цивільної роботи час.
Збити перший шахед – це як дитину народити
– Найважче у нашій роботі, – каже Мирослав, начальник чергової частини і командир взводу охорони штабу Муніципальної варти, – воювати вдома, це велика відповідальність. От уявіть, я одесит у шостому поколінні, знаю в місті кожен камінчик і вуличку, де батько і дідусь «показували мені за Одесу». Дуже пригнічує, що інколи доводиться збивати ворожі цілі над місцями, де я гуляв зі своєю майбутньою дружиною, родиною.
У чоловіка чималий воєнний досвід: входив до складу самооборони у Раді громадської безпеки, був у батальйоні «Шторм», брав участь в АТО. Тому зрозуміло, що з початком повномасштабного вторгнення Мирослав долучився до захисту Одеси.
– Найбільша радість для мене зараз — бачити, як шахед падає у море, а найбільша біда – розуміти, що уламки мопеда опиняються на дахах будівель, це морально дуже важко, – ділиться своїми емоціями Мирослав.
Підрозділ «Каракурд» і «Дантист»-навідник
Не поспішайте звинувачувати автора в орфографічній помилці, назва підрозділу мужніх і веселих «винищувачів» шахедів пишеться саме так.
– Для зручності спілкування у кожної вогневої групи має бути своя назва, відмінна від інших. Хтось із хлопців запропонував назву отруйного павука – каракурт, а наш командир, він — азербайджанець, зауважив, що його мовою «каракурд» – чорний вовк. Ми вирішили залишити назву саме такою, бо навряд чи в когось є щось подібне, – згадує член МВГ на позивний «Дантист».
– Наприкінці лютого я з жахом думав, що мені доведеться залишити улюблене місто, роботу (у мене власна стоматологічна клініка), тож стати на захист Одеси було природно, – згадує «Дантист». – Вступив до самооборони, почав волонтерити. Коли дізнався, що створюють МВГ, прийшов, почав вчитися і став навідником. Працюю з тепловізором, вмикаю лазер і хлопці за цією указкою стріляють.
Коли ми збили першого шахеда – відчули гордість, певну ейфорію і розуміння того, скільки лиха міг завдати навіть цей один «мопед». Тому дуже прикро, коли шахеди летять повз нашу ділянку і дістати їх ми не можемо.
Чергують представники добровольчих формувань в режимі два через два. «Дантист» зізнається, що це «важкувато».
– Вдень і робота, і дитячий садочок, і школа, тримаюся на бажанні та ентузіазмі – мушу робити все, аби захистити і родину, і місто. Дуже вдячний дружині за підтримку. Коли чергую, вона не спить, доки не повернуся, хвилюється.
Про що мрію? Гарне запитання. Щоб до школи не вставати разом з дитиною, – жартома відповідає «Дантист». – Як і всі, мабуть, про Перемогу.
«Молодший син пишається моєю роботою»
– За календарем мого молодшого сина Давида можна дізнатися, коли я чергував. Кожна дата моєї зміни обведена у кружечок. Малий переживає за мене і водночас дуже пишається, – розповідає член МВГ на позивний «Матрос».
Мобільна вогнева група зазвичай складається з п’яти-семи осіб. У кожної з них свої функції, але, за необхідності, можуть одне одного підмінити.
– Важливо не просто використовувати наявне обладнання та зброю, а вдосконалювати механізм збиття, – зауважує «Матрос». – От, наприклад, ми працюємо за допомогою тепловізора (пристрій, що дозволяє бачити ціль в темноті) і придумали таку штуку: між кулеметами стоїть звичайний тепловізор – цивільний, він підключений до FPV-окулярів, тобто я бачу все, ніби у комп’ютерній грі. Наш зброяр виставив кулемети таким чином, що хрестовина, яка в мене у тепловізорі, відповідає моїм двом стволам. Я вже розумію плюс-мінус дистанцію, яку мені хлопці кажуть, наводжуся в той район і ми шукаємо шахед. Ще один член групи додатково коригує за азимутом. Тож вірогідність знищити ворожу ціль зростає.
– Ви часто чуєте звинувачення щодо малої кількості збитих цілей?
– Буває. Тоді розповідаю про складність процесу (велика швидкість цілей, їх маневреність, як важко розрахувати упередження, вплив погодних умов тощо) і завжди кажу: «Ласкаво просимо! Місця в нас є».
– І вони приходять?
– Звісно, ні. Лежачи на дивані, збивати ж легше.
Працювати доводиться багато, тож часу на спілкування з дітьми не вистачає, – і це також мотивація якнайшвидше здобути Перемогу.
«Краще почуваюся у ролі мисливця, а не жертви»
– Від однієї з наших позицій до мого будинку десь кілометра півтора, тож ці «балалайки» не раз над нами пролітали. Треба ж щось з цим робити. Кому, як не мені? – така мотивація члена МВГ на позивний «Маклер» очевидна.
Чоловік до підрозділу долучився не так давно, тож вчиться усього: роботі з прожектором, озброєнням тощо.
– Під час роботи одна думка в голові – збити, аби воно на місто більше не летіло, а для цього необхідно в першу чергу не панікувати, бо паніка помилки множить. Я людина не надто емоційна, але відчуваю безпорадність під час повітряної атаки, якщо перебуваю вдома, – розповідає «Маклер». – Набагато спокійніше на зміні, адже тут я мисливець, а не жертва, бо маю можливість ціль «вполювати». Головне, з війною закінчити, а з мріями розберемося потім, хоча от просто зараз виспатися б не завадило.
«Навчатися потрібно усьому, що допомагає збивати шахеди»
«Харіс» родом з Харкова, до Одеси переїхав десять років тому. Одружився, у родини народилися діти, робота (на будівельному підприємстві) приносила і прибуток, і задоволення. Налагоджене життя вмить опинилося під загрозою, як і життя батьків, які мешкали у Харкові. Чоловік поїхав їх забрати, проте вони відмовилися залишити рідну домівку.
– Харків у перші місяці війни – це пекло, по нас летіло все, а зброї, амуніції, їжі, води – не вистачало. Тож перший час я волонтерив. Пам’ятаю, як одного разу привезений бронік для фельдшера швидкої врятував життя і медику, і жінці, яку він прикрив собою, – згадує «Харіс».
Зараз він вирішив особисто знищувати ворожі цілі, записався до Муніципальної варти.
– Навчаюся усім «премудростям», швидко доправляю підрозділ на позиції, водій я відмінний. Згодом планую і за кулемета взятися.
Одна велика родина
– Ми – сім’я, хоч і неблагонадійна, – жартує інструктор групи на позивний «Красавчік».
Взагалі, під час спілкування, не дивлячись на всю складність і небезпеку роботи, хлопці дуже багато жартували і сміялися. Гумор – це одна з небагатьох речей, які допомагають впоратися з емоціями, зняти напруження.
«Красавчік» – бізнесмен, перебував і у самообороні Одеси, і в УДА, і в інших військових формуваннях. Увесь набутий досвід залюбки передає побратимам. Керівник «Красавчік» суворий, від кожного вимагає дотримуватися дисципліни.
– Мої хлопці мене «терплять», – жартує «Красавчік», – а я ними дуже пишаюся. Вони не «відкупилися», не ховаються, а як справжні чоловіки – захищають. Керувати людьми – це велика відповідальність, адже я знаю їхні родини, дітей. Якщо щось станеться, як я їм в очі буду дивитися? Командиром не може бути людина, яка не боїться. Не боїться дати неправильний наказ, не боїться за свій особовий склад, за результат чергування, – переконаний «Красавчік».
До слова, після одного з чергувань (під час якого він травмував руку) «Красавчік» зустрів свою майбутню дружину, яка надавала уночі медичну допомогу, а тепер усіляко підтримує чоловіка у його боротьбі.
– Найбільша втіха для мене – збити повітряну ціль, таким чином ми змінюємо історію чийогось життя. Росіяни запланували когось убити своїм шахедом, а ми їм всі плани поламали, – говорить «Красавчік». – Я родом з Кавказу, тому люблю збирати друзів, пригощати їх, промовляти красиві тости. Перший після Перемоги буде за друзів, яких я втратив у цій війні.
Бізнесмени, лікарі, аспіранти, будівельники – усі вони звичайні, цивільні люди. Наші сусіди та знайомі, багато хто з них не мав жодного військового досвіду. Це не завадило їм зрозуміти головне – необхідно захищати країну, допомагати виборювати Перемогу і це може кожен з нас, достатньо бажання і любові. Любові до своєї родини, країни, старих будівель Молдаванки, неповторного Оперного театру, галасливого Привозу і примружених одеських котиків.
Ми дякуємо кожному з вас! За відбій повітряних тривог, світло у будинках та зникнення до огиди мерзенного дзижчання шахедів над нашими домівками! Бережіть себе, адже повоєнна Одеса має розповісти про кожного нашого захисника те, про що не можна казати зараз. І головне – віддячити теплим словом й обіймами всім, хто врятував нас і нашу Одесу від знищення.
Читайте також:
