Мешканці села Орлівка на півдні Одещини за всіх часів святкували Різдво 25 грудня. Цього дня тут відбувається обряд Мошу, що занесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Що ж відбувається за лаштунками обряду?
Мошу – юнак у ролі діда
Увечері 24 грудня в Орлівці, у центрі села, збираються два загони колядників (чати), на чолі кожного стоїть Мошу. Це міцний і авторитетний юнак, який одягає маску, пошиту з кролячих шкур. В обряді беруть участь виключно юнаки.
З настанням сутінків двоє Мошу та їхні групи зустрічаються в обумовленому місці, танцюють під кларнети, барабани та гармошки, після чого розбігаються колядувати.
Вранці Мошу сходяться в центрі села, де відбувається «битва»: юнаки піднімають своїх Мошу на плечі і починають перештовхуватися: перемагає команда, Мошу якої встоїть.
Про те, що відбувається за лаштунками цього свята, про яке вже чимало розказано, ми попросили розповісти Марію Катаной, колишню начальницю відділу культури Ренійського району, яка народилася і виросла в Орлівці.
Члени журі плакали від щастя
Протягом обряду юнаки виконують колядки. Фото Марії Катаной
– Колядки різні – на будинок та сім’ю, на господаря, на господиню, на дитину, на хлопця, на дівчину, – розповідає Марія Катаной. – У моєму рідному селі до сьогодні дійшли одинадцять колядок.
Ще на тему: «Щедрик» Леонтовича: українська колядка, яка стала світовим хітом
Пам’ятаю, ми показували зимові обряди на міжнародному фестивалі у Яссах. З нами був інженер-електрик Георгій Журя, який знав багато колядок. Після виступу до нас підійшли фольклористи, які входили до журі. Вони плакали від щастя та просили ще раз заспівати на диктофон. Наприклад, в одній із колядок був рядок приблизно з таким змістом: «Коли я вплав перебирався через Олт…». Олт – це річка у центрі Румунії. Від річки Олт до нашої Орлівки, якщо через Карпатські гори напрямки, – кілометрів чотириста буде. Хто, коли і за яких обставин приніс цю колядку до Орлівки, де вона й збереглася до нашого часу?
Велику роль у збереженні колядок відіграв директор Орлівського Будинку культури Федір Нікодим. А згодом завуч із позакласної роботи Єфросинія Берлінська розучувала з учнями колядки просто на уроках музики.
Солодкі обереги від хвороб
– В Орлівці свята розпочиналися на Андрія Первозванного, – розповідає Марія Георгіївна. – Цього дня юнаки та дівчата танцювали, згадували та розучували колядки.
Наші бабусі були великими майстринями з приготування пісних страв. Деякі рецепти вже забуті. Наприклад, солодкий супчик – киселиця. Ми мали багато фруктових дерев, тому влітку сушили груші, абрикоси, сливи, яблука. Під час посту сухофрукти відварювали, і у солодкий компот кидали тонко порізану домашню локшину – федя. Виходив смачний та корисний солодкий супчик.
Святу Варвару святкували 17 грудня. Бабуся пекла цього дня пісні коржики – турте. Їх, ще гарячими, змащувала медом і з цим частуванням відправляла нас до сусідів. Спочатку ми йшли в багатодітні сім’ї. Вважалося, що турте – це оберіг на зиму від кору та інших інфекційних хвороб, тож ними пригощали дітей. Насамперед пригощалися сусідські діти, а вже потім бабуся садила за стіл своїх онуків.
Як жили без холодильників?
– До Різдва різали кабанчика, – продовжує Марія Катаной. – Робили ковбасу – гелбаш. Вона була з чистого м’яса, крупи ніколи не додавали. Для гелбаша використовували товсту кишку. Її складали у відро чи іншу посудину і заливали топленим смальцем – так ковбаса зберігалася до літа просто у прохолодній кімнаті, адже холодильників не було. Так само зберігали і м’ясо: приготувавши його в печі, заливали смальцем.
Марія Катаной
Ще заготовлювали перці у глиняних бочонках. Влітку перець пекли на вугіллі і складали в бочонки, заливаючи маринадом. Тоді не було ні скляних банок, ні закаточних кришок. Перець під маринадом зберігався дуже довго і був надзвичайно смачним. Але, на жаль, рецепт маринаду втрачений.
Корисні солодощі
На Різдво, крім холодця, сармале (голубців), ковбаси та інших м’ясних страв, готували десерт.
– Восени, під час збирання винограду, дідусь зрізав лози зайбера з гарними гронами та підвішував їх на горищі: у такому вигляді виноград зберігався до Нового року, – згадує Марія Катаной. – Із солодощів на святковому столі були також скибочки запеченого гарбуза та айва. З айви виймали серцевину, насипали всередину трохи цукру, наливали вина – і в духовку. Дуже смачно!
Читайте також: Різдво в українському стилі: як прикрасити свій дім за традиціями наших предків?
Ми завжди пили вино, але небагато. Пам’ятаю, після школи приходимо додому, а бабуся дістає із печі хліб. Бувало, вона не встигала приготувати обід – а ми ж голодні. Тоді бабуся наливала у глиняну миску трохи вина, додавала туди цукру, і ми мачали в нього гарячий хліб та із задоволенням їли. Дорослі знали, скільки вина можна дати дитині, щоб воно пішло на користь. Адже вино – найкращий антиоксидант.
Снігу було – аж до дахів
Тоді, у п’ятдесяті-шістдесяті роки, у Придунав’ї зими були казковими.
– Пам’ятаю, в 1957 році снігу випало стільки, що виднілися лише дахи будинків, – далі ділиться спогадами Марія Катаной. – Я була відмінницею, тому нізащо не хотіла пропускати школу. Дідусь рано-вранці встав, аби розчистити від снігу будинок, щоб він «не намок», а потім лопатою почав прокладати дорогу до школи. Мама закутала мене у вовняну хустку так, що тільки очі виднілися, і по сніговому тунелю ми пробиралися. Навколо була казкова краса! Вчителя дуже здивувала наша поява. Дав мені завдання на два тижні вперед – і наказав сидіти вдома.
Зими були морозні. Пам’ятаю, як на Водохрещу дівчата носили відрами на коромислах воду до церкви. Вони її брали з річки, прорубавши кригу. Поки доносили воду, відра обростали бурульками. Уявляєте, які були морози!
Хто перший хлопець на селі?
Аналоги обряду Мошу можна зустріти у багатьох селах Румунії.
– Таке свято є в румунському місті Ісакча, – розповідає Марія Катаной. – Думаю, раніше Дунай часто замерзав – от і ходили один до одного у гості. Багато орловців мають родичів в Ісакчі. Я дуже рада тому, що молодь зберігає традиції, і, що б там не було, у ніч з 24 на 25 грудня кожна сім’я накриває стіл і чекає на Мошу. У дитинстві я боялася його. Дідусь і батько з гасовою лампою виходили до колядників, а я виглядала у вікно, спостерігаючи за юнаками в кечулах (високі шапки з овчини). На шапках були білі квіти, які робили із парафіну. Якщо в будинку була незаміжня дівчина, цієї ночі вона мала право зізнатися у своїх почуттях хлопцеві, який їй сподобався, – вона приколювала білу квітку на його кечулу. І зранку всі бачили, хто перший хлопець на селі.
Докладніше про різдвяний обряд Мошу читайте у статті: Обряд «Мошу»: як в Орлівці зустрічають Різдво.
