До речі, та пісня з Ворошиловим – це “Марш Буденного” (інший радянський військовик), написаний у 1920 році, гідна сьогодні згадки для розуміння витоків нахабства нинішніх “радянсько-російських” полководців та ідеологів.
Ось останній куплет цього маршу: “Високо у небі яснім в’ється алий стяг, Ми мчимо на конях туди, де виден ворог. І у битві що вирує, Лавиною стрімкою — Давай Варшаву, дай Берлін — І врізались ми в Крим!”
Ось цим вони й живуть 100 років потому, не бажаючи, та й не вміючи жити по-людськи… А в риму до слова “офіцер” з роками додали “готові померти за СРСР”. Понад 30 років немає того СРСР, а вони все готові за нього вмирати. Що ж, нехай вмирають…
Композитор і одеський педагог Петро Ніщинський постраждав за українську мову
Петро Іванович Ніщинський (1832 – 1896) — український композитор і поет-перекладач. Він народився на Вінниччині в сім’ї сільського дячка. Невдовзі батько помер, мати переїхала до Києва, влаштувалася прачкою. Дітей віддала до Києво-Софійського духовного училища.
Петро проявив обдарування, співав в училищному хорі. На нього звернув увагу ієромонах Антонін, взяв його до себе служкою. А в 1850 році Антоніна призначили настоятелем церкви в Афінах, з ним до Греції поїхав і 18-річний Петро. У 1852 році він вступив до Афінського університету, в 1856 р. закінчив богословський і філологічний факультети, здобув ступінь магістра.
У 1857 р. повернувся на батьківщину з твердим рішенням обрати не духовну, а педагогічну кар’єру. Викладав російську та грецьку мови в Петербурзькій духовній семінарії (1857-1860рр.), в ОДЕСЬКІЙ 2-й гімназії (1860-1875 і 1882-1888 рр.), в Ананьївській і Бердянській гімназіях. Керував хорами, в Одесі в 1861 році видавав журнал “Ерміс”, що виходив грецькою.
Також опублікував «Історичну записку про Одеську Другу гімназію» (1882 р.). Ніщинському належать різні праці грецькою мовою (переклад на давньогрецьку «Слова о полку Ігоревім» (1879), переклад на українську мову «Одіссеї» (Львів, 1885), 6 пісень з «Іліади» Гомера і «Антігони» Софокла (Одеса, 1883).
За переклад «Одіссеї» на українську мову, який був заборонений цензурою (Емський указ), був звинувачений у «незнанні грецької мови» і переведений з пониженням до Бердянська, за публікацію «Одіссеї» у Львові (тоді це була Австро-Угорщина) — звільнений з роботи.
Головні музичні композиції Ніщинського: думи «Козак Софрон», «Про Байду» і «Вечорниці» (для соло, хору та оркестру). Для створення дум він збирав і обробляв українські народні пісні. Його “Вечорниці” стали частиною вистави “Назар Стодоля” Тараса Шевченка.
Ім’я Ніщинського носять вулиці в Києві, Львові, Вінниці, багатьох інших населених пунктах України. А тепер і в Одесі, що цілком природно. Цікавий збіг: помер Ніщинський у Вінницькій області в селі …Ворошилівка. Так що перейдемо тепер до Ворошилова.
Читайте також: В Одесі провулок віце-адмірала Жукова перейменували на честь Івана Луценка
Ворошилов – маршал без освіти, холуй Сталіна
Революціонер, радянський військовий, політичний, державний і партійний діяч, учасник Громадянської війни, один з перших Маршалів Радянського Союзу (1935). З 1925 року — нарком з військових і морських справ СРСР, в 1934—1940 роках — нарком оборони СРСР. В 1953—1960 роках — Голова Президії Верховної Ради СРСР. Двічі Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці. Член ЦК партії в 1921—1961 і 1966—1969 роках. Член Політбюро ЦК ВКП(б) (1926—1952), член Президії ЦК КПРС (1952—1960). Ворошилову належить рекорд тривалості перебування в Політбюро ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС), Президії ЦК КПРС — 34,5 року.
Климент Єфремович Ворошилов – це, безсумнівно, складна, неабияка особистість. Одні дослідники-історики називають його полководцем з народу, інші – сталінським холуєм, зброєносцем диктатора, катом Червоної армії, бездарним військовиком, хитрим пристосуванцем, адже при всіх керівниках Союзу РСР – Сталіні, Хрущові, Брежнєві – Ворошилов був шанованим. Коротко кажучи, все вищеперелічене дало одеситам 100-відсотковий привід “включити” закон про декомунізацію топонімів.
Народився він у робітничій сім’ї в 1881 році в селі поблизу Лисичанська того, що стала Ворошиловградською (з 1938 року) областю (нині – Луганська область України). З 6 років Клим пас худобу, початкову освіту отримав у 14 років у 2-річній земській школі. З 1896 року працював на заводі, був звільнений за організацію страйку, з 1903 року працював у Луганську на паровозобудівному заводі.
Далі – стандартний шлях бунтаря: членство в більшовицькій партії, арешти, в’язниця, створення бойових дружин, підпільна робота, заслання, втечі. Перед жовтневим переворотом обраний головою луганських більшовиків, після – очолив владу в Пітері, разом з Дзержинським створював ВЧК.
У березні 1918 року Ворошилов організував Перший Луганський соціалістичний загін, що оборонив Донбас від германських військ. З початком Громадянської війни він командарм, замкомандувач Південного фронту, нарком внутрішніх справ УРСР, командувач Харківського військового округу. Один з організаторів 1-ї Кінної армії, якою командував Будьонний.
У 1921 р. брав участь у придушенні Кронштадтського повстання. У 1921—1924 рр. командувач військами Північно-Кавказького військового округу. У 1924—1925 роках — Московського військового округу. При цьому інформація про його освіту вище 2-х класів відсутня. Самородок… Був членом комісії з організації похорону Леніна.
У 1934—1940 роках він нарком оборони СРСР. Після ганебно “профуканої” радянами фінської війни в 1940 році Ворошилова на посту наркома оборони Сталін змінив на Тимошенка.
Зате в ті роки Ворошилов у числі інших наближених Сталіна успішно брав участь у розгляді так званих «розстрільних списків» — переліків репресованих осіб. Підпис його присутній на 185 списках, за якими були засуджені і розстріляні понад 18 000 людей, серед яких – безліч військовослужбовців.
Далі – війна, 1941 рік. З 10 липня Ворошилов – головнокомандувач військами Північно-Західного напрямку (розформовано 27 серпня), потім командувач військами Ленінградського фронту (з 5 по 14 вересня 1941 року, змінив його Георгій Жуков).
Невдачі під Ленінградом? У 1941 році там під його керівництвом Червона Армія зазнала ряду поразок. Неефективні дії призвели до втрати ініціативи і затяжної блокади Ленінграда. Полководницька некомпетентність? А що ж ще!? І відсутність стратегічного мислення.
Ворошилов не мав глибокої військової освіти, попри свій високий статус. Його рішення часто ґрунтувалися не на аналітиці, а на волюнтаризмі. Те ж саме – помилки при обороні Балтики і Прибалтики. Не зміг організувати ефективну оборону і евакуацію військ, що призвело до важких втрат. Далі – лише номінальні посади – представник Ставки Верховного Головнокомандування на різних фронтах.
Консерватизм і догматизм історики відмічають як знакові риси його характеру: Ворошилов був проти нових методів ведення війни, слабко розумів роль сучасної техніки (особливо танків і авіації). Він лобіював звичну і знайому йому ще з Громадянської «кавалерійську» школу, яка на початок 1940-х була вже застарілою.
Так що тільки близькість до Сталіна, особиста відданість “господареві” дозволяла йому займати ключові посади незалежно від результатів його діяльності. Двічі Героєм Радянського Союзу він став не на фронті (у 1956 році у зв’язку з 75-річчям з дня народження і в 1968 році у зв’язку з 50-річчям Збройних Сил СРСР).
Прожив Клим Ворошилов 88 років, похований біля кремлівської стіни. Так, він був популярний, ще за його життя по всьому СРСР з’явилися сотні топонімів з його ім’ям. Як показав мені невеликий аналіз ситуації в Інтернеті, в “радянських країнах” – в ерефії і у “бульбенфюрера” “культ особистості” Ворошилова давно пішов на спад. І якщо навіть у тимчасово окупованому Луганську захопила його бидлота не поспішає з поверненням йому назви Ворошиловград, то ясно, що на адресних табличках в УКРАЇНСЬКІЙ ОДЕСІ Ворошилову вже не місце.
Читайте також:
- Нові топоніми Одеси: чому перейменування Парку Горького в Марка Твена — це добре
- В Одесі вулицю Петрашевського перейменували в Леся Курбаса: ким були ці люди
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
