Після кількох годин перебування у бібліотеці я остаточно переконалася, що інколи живу у полоні стереотипів і шаблонного мислення. Асоціативний ряд, що виникає у свідомості після слова «бібліотека», – довгі стелажі з вицвілими палітурками, картонний каталог, глибока тиша – суттєво змінився після відвідування Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського (ООУНБ).
Цей заклад з’явився в Одесі 145 років тому як громадська бібліотека при Одеському товаристві взаємної допомоги прикажчиків-євреїв. Має цікаву та багату історію, але саме зараз бібліотека може подарувати нам набагато більше, ніж просто читання.
Як і раніше, головна героїня закладу – пані Книжка, проте способи знайомства з нею, створені креативними працівниками бібліотеки, вражають, але про все по порядку.
Незвичні персоналії: бібліотекар-чоловік
Поважного віку пані, обов’язково в окулярах з невиразною зачіскою – переважно саме такий типаж виринає з наших спогадів, коли ми уявляємо працівника бібліотеки. Проте Олександр нівелює цей образ, гордо називаючи свою посаду: «Вітаю, я бібліотекар»!
– Я живу поруч і, проходячи повз приміщення бібліотеки, бачив, скільки цікавих заходів тут відбувається, – розповідає чоловік. – Я навчаюся у Політехнічному університеті (інформаційна справа) і коли прийшов час влаштовуватися на роботу, обрав саме це місце. Про свій вибір геть не жалкую.
Окрім роботи у читацькій залі, Олександр багато часу присвячує створенню цифрового простору та поповненню електронного каталогу. Чоловік працює тут не так давно, але має амбітну мрію – створення єдиної всеукраїнської електронної мережі бібліотек, щоб книжки ООУНБ могли читати в усіх бібліотеках країни.
Як заманити потенційних читачів?
– Хакатони, хроноскопи, літературні диліжанси, буктрейлери, бібліобари, флешбуки…– Побачивши здивований вираз мого обличчя у відповідь на перелік цих слів, Юліана Амельченко, директорка ООУНБ, продовжує: – Звикайте, це наші креативні заходи для популяризації читання. Взагалі, наша бібліотека – це унікальне поєднання сучасності й народності.
Безумовно, що головне призначення бібліотеки, до того ж наукової, – надання читачам різноманітної інформації, допомога у написанні наукових робіт. Проте водночас – це місце для обміну досвідом, ідеями, творчістю, яке дарує радість спілкування.
– Нам вдалося створити публічний безбар’єрний простір, де можна не лише ознайомитися з останніми новинками літератури, а й отримати психологічну підтримку у межах програми «Ти як?», знайти однодумців, відвідати різноманітні майстер-класи, вдосконалити українську та вивчити англійську у нашому розмовному клубі, а інколи і просто полежати на наших зручних диванах.
– Полежати? Це щось новеньке для бібліотеки.
– Розумієте, серед наших читачів багато ВПО та ветеранів. Це вразливі категорії населення, тому ми намагаємося залучати їх до арт-терапії: малювання, різні види рукоділля, а захисники діляться своїми спогадами, адже ми зараз збираємо свідчення та факти про війну.
– Доволі насичена діяльність.
– Чекайте, це ще не все. Окрім традиційних функцій, ми відкриті до зустрічей з авторами книг, журналістами, істориками, художниками, документалістами, митцями – вони часті гості у наших стінах. Ми намагаємося не лише збагатити знання читачів, а й допомогти зберегти людям їх крихкий внутрішній світ, часи ж нині нелегкі. Ну і, звісно, наукової роботи вистачає.
– Скажіть, пані Юліано, а як щодо поповнення фондів новими книжками?
– От і хотіла б поскаржитися, але приводів немає. Наразі фонди бібліотеки складають майже 10 мільйонів примірників, 74 з яких – нова література.
– Якщо ви йдете у ногу з часом, то, можливо, бібліотеки стали прибутковою інституцією, яка здатна заробляти кошти, наприклад, для своєї ж модернізації?
– Бібліотеки не можуть бути комерційним проєктом, і не лише з етичних міркувань, адже вони створювалися саме з метою загального і безкоштовного доступу до знань. Ми – некомерційне державне підприємство, ми лише можемо здавати зали в оренду для художніх виставок тощо. До слова, це світова практика – бібліотеки або фінансуються з державного бюджету, або підтримуються засновниками чи меценатами.
«Жодних зелених халатів і капців!»
– Юліано Сергіївно, вам довелося приймати на роботу багато бібліотекарів. Якими вони мають бути?
– Окрім професійних якостей, бібліотекар має бути усміхненим, привітним, ошатним і, за можливістю, на підборах.
– На підборах?
– Звісно, це жарт. Просто дуже давно, так десь кілька десятиліть тому, я прийшла до бібліотеки працювати… прибиральницею, а в нас була така уніформа – зелений страшний халат і капці, щоб тиші не порушувати. І я собі пообіцяла, коли стану директоркою, то видам розпорядження – усі халати і капці викинути. Якщо серйозно, бібліотекар повинен любити у рівній мірі і книжки, і людей. Зараз тяжкий час, до нас приходять по спілкування, нові враження, посмішку. І ми маємо читачам разом з книгою все це дати. Часті гості у нас зараз ВПО, які житло переважно орендують, площа мала – людей багато. Ці люди до нас приходять побути наодинці зі своїми думками, з гарною книжкою, у тиші. Тож запрошуємо їх на диванчик, хай відпочинуть.
– Навіщо зараз відвідувати бібліотеку? Адже «окей, Гугл», і все можна знайти не виходячи з дому.
– Інформацію – можна, а цікавих, розумних людей, а спілкування? Поговорити, посперечатися, здобути новий досвід? Особистості тут Гугл не суперник. І окрема порада молодим дівчатам. Придивіться до наших молодих відвідувачів. Ось я свого майбутнього чоловіка зустріла саме у бібліотеці. Моя мама сказала: «Юлю, треба брати, він читає, отже розумний і з гарної родини».
– Тож молоді серед ваших читачів вистачає?
– Так, молодь нині читаюча і це приємно.
Кого можна зустріти у бібліотеці і що зараз читають?
Загалом у бібліотеці є кілька відділів: науковий, краєзнавчий, відділ іноземної літератури та інші. Пані Ольга працює у відділі соціокультурної діяльності, який відповідає за проведення різноманітних тренінгів, семінарів, лекцій, заходів з медіаграмотності, презентацій, зустрічей з авторами книжок, відомими журналістами, істориками, громадськими й культурними діячами. Вона розповіла, що попит на персоналії зустрічей й книжкові уподобання читачів дуже змінився.
– Попит на книжки під час війни дуже зріс. На мій погляд, це така своєрідна «книжкова терапія». Окрім того, зараз просто-таки «вибухнув» український книжковий ринок, люди відчувають потребу в українських виданнях. А якщо є попит, то буде і пропозиція.
– Яка література найбільше користується попитом?
– Окрім традиційних детективів, любовних романів, молодь багато читає про становлення української державності, взагалі історичну літературу, як художню, так і наукову, обов’язково українською або англійською мовами, ВПО частіше цікавляться мотиваційною.
– А відвідувачі питають ваших порад, що їм читати?
– І часто. Дуже приємно чути у відповідь: «А як ви знали, що саме ця книжка мені сподобається?» Для цього треба поговорити з людиною, поставити їй кілька питань. І самій багато читати, розбиратися у книжкових сучасних тенденціях. Ми ж не радянська крамниця з черговою фразою: «Все перед вами, обирайте», треба своєрідний психологічний портрет читача створити. Ми зараз орієнтовані на конкретну людину з її запитами, бажаннями, страхами і тривогами. Взагалі намагаємося підтримувати інтерес до читання, де б людина не перебувала. Ось, наприклад, у нас є постійний читач, який у перші дні війни записався до територіальної оборони. Ми йому надсилали книжки, а він після прочитання ділився ними з побратимами. Якось приїхав до нас у гості і каже: «Як ви гадаєте, який позивний мені дали на фронті? Бібліотекар!».
– Ви вже багато років у цій професії. Чим вона вас приваблює?
– Моментами вдячності відвідувачів та можливістю збагатити своє життя знайомством з цікавими людьми. Ось приїхав до нас Сергій Жадан, знайомі мені заздрять, мовляв, нам треба час знайти, щоб потрапити на зустріч з письменником, а він до тебе на роботу приходить. А ще новим образом бібліотекаря. У наш час це не нафталіновий працівник, він йде в ногу з часом, створюючи цікавий публічний безбар’єрний простір.
Бібліотека – це зона мого комфорту
Пані Ганна – вчителька, тож для неї читання – стиль життя.
– Бібліотек у своєму житті у різні роки я бачила чимало, але ця – найкраща, – переконана Ганна Антонівна.
– Завдяки чому?
– А ви багато знаєте культурно-освітніх закладів, де вам буде комфортно з чоловіком та дитиною? Тут можна і читати, і зануритися у «світову павутину». Поки молодь дискутує, діти роздивляються картини на виставкових полицях або у формі гри вчать слова англійською. Це ж ідеальне місце для дозвілля! До того ж люди, що працюють тут, як би вам сказати – «затишні».
– Як це?
– Приходьте, зрозумієте.
Прийду, обов’язково. По нові книжки, які на жаль, часто не по кишені, по теплу і щиру розмову з людьми, які хочуть подарувати тобі найцінніше, – свій час, свою працю і магію слова.
Довідка «ОЖ»
- Хакатон – захід, під час якого команди розв’язують певну проблему в обмежений проміжок часу. Вперше термін був використаний в IT-сфері, під час марафону програмування.
- Буктрейлер – короткий відео або фото-ролик, який розповідає у довільній художній формі про якусь книгу.
- Хроноскоп – знайомство з автором, книжкою, твором мистецтва за допомогою історичних паралелей.
Читайте також:
