В дитинстві та юності Михайло за шахівницю сідав рідко. Та якось, зайшовши в сімферопольському Парку культури і відпочинку до шахової альтанки, прикипів до цієї інтелектуальної гри усім своїм єством. Не минуло й пів року, як механік Зінар став першорозрядником з шахів, невдовзі — кандидатом у майстри спорту.
Народився Михайло Опанасович Зінар 22 листопада 1950 року (за паспортом 9 травня 1951-го) у селі Гвоздавка Перша Зеленогірської громади в трудолюбивій родині колгоспного механізатора Опанаса Івановича і вчительки Антоніни Іванівни. Здібний учень сільської школи, Михайло мріяв стати військовим льотчиком, тож точні науки знав «на зубок» і школу закінчив зі срібною медаллю. За станом здоров’я Михайло Опанасович в пілоти не втрапив, але зумів частково реалізувати свою мрію про небо, закінчивши Єгорівське льотно-технічне училище цивільної авіації та працюючи техніком-механіком з експлуатації літаків і двигунів в аеропорту Сімферополя.
Як механік став шаховим композитором
1974-го він полишає престижну роботу в аеропорту і влаштовується працювати у місцеву дитячо-юнацьку спортивну школу. Юнак днює і ночує за шахівницею, створює шахові етюди, друкує їх у журналі «Шахи в СРСР», газеті «Кримська правда». На початку 1980-х він очолив новостворений шаховий клуб у Феодосії. Вагомого творчого успіху Михайло Опанасович досяг у 1982 році на шаховому конкурсі, присвяченому 1500-річчю Києва. Його неперевершені етюди були визнані найкращими.
Досконало вивчивши праці теоретиків шахів Юрія Авербаха та Іллі Майзеліса, Михайло Зінар відшукав суттєві доповнення в розділі пішакових закінчень. Зінарівській аналіз полів відповідності в пішакових закінченнях був включений до нового видання фундаментальної монографії Юрія Авербаха «Шахові закінчення» з коментарем автора: «Десята глава, присвячена системам полів відповідності, написана шаховим композитором М. Зінаром — великим фахівцем в області пішакового ендшпілю».
1990-го шаховий композитор випустив книгу «Гармонія шахового етюду». Хоча її авторами названі М. Зінар і В. Арчаков, насправді автор один — визнаний знавець пішакового етюду Михайло Зінар. Роль Володимира Арчакова в основному полягала в «пробитті» видання книги.
Згодом, через фінансову скруту, Михайло Опанасович разом з дружиною Ніною Іванівною і малолітньою донькою Наталею перебираються з Феодосії у Гвоздавку Першу. Оселяються у хатині, що ташується на околиці села, на мальовничому березі річки Кодими. Чоловік заводить живність, працювати влаштовується у місцеву школу вчителем фізкультури і праці. Добудовує власну оселю. Попутно заочно закінчує Балтське педагогічне училище. На превеликий жаль, легенда пішакових закінчень майже закинув створення етюдів.
У своїй книзі «Гармонія пішакового етюду» Михайло Опанасович писав:
«При такому житті якось незручно перед домочадцями проводити час за шахівницею, стежити за етюдними новинками і конкурсами… Та й поштові витрати на листування стали непідйомними для сільського жителя. У таких умовах створити щось вартісне навряд чи можливо, тиражувати ж етюди-пустушки — якось не з руки… За великим рахунком, кому зараз потрібна наша ілюзорна творчість?».
Через матеріальну скруту Михайло Зінар змушений був продати свою унікальну бібліотеку Одеському шаховому клубу.
Не втрачати оптимізму… в будь-якій калюжі
Якось заслужений майстер спорту гросмейстер України з шахової композиції одесит Сергій Ткаченко випадково дізнався, що Король пішакових етюдів здраствує на своїй малій Батьківщині, і фактично повернув його до публічного творчого життя разом зі львівським самобутнім етюдистом Сергієм Дідухом. Варто підкреслити, що Дідух своїм швидким злетом в шаховій кар’єрі зобов’язаний книзі Михайла Зінаря «Гармонія пішакового етюду», завдяки якій пристрастився до складання шахових композицій.
Гвоздавський етюдист знов повернувся до активного дослідження таємниць пішакових закінчень. І згодом завоював бронзову медаль Кубку світу зі складання шахових композицій в розділі етюдів та здобув чимало призових місць на різноманітних шахових турнірах. Творчості талановитого українського етюдиста Сергій Ткаченко присвятив цікаву і змістовну книгу «Таємниці пішакових закінчень Михайла Зінаря».
На честь свого 60-ліття Зінар писав, що життя шахового композитора з моменту його самітництва змінилося на краще.
— Зручностей — море: можливість ввести етюд в базу і архів, вивести в різних видах, а з принтером в парі — це вже друкарня на дому. Можливість перевірити на попередника по базі Хейдена. Можливість випробувати композицію на коректність за допомогою «Фріца». Можливість оперативно отримувати інформацію з сайтів, вести переписку електронною поштою. Та хоча б можливість написати і відправити статтю. Ось скільки можливостей я нарахував! Погодьтеся, це якісно новий рівень роботи. Це цікаво! Кажуть, що не можна двічі увійти в одну і ту ж річку. Але, якщо ти вмієш плавати і не втрачаєш оптимізму в будь-якій калюжі, тобі весело і комфортно, — зазначав Михайло Зінар.
Тож маестро продовжує складати етюди, публікувати статі.
Етюдній творчості Зінаря журнал «Наука и жизнь» присвятив кілька статей, в яких зазначено, що його етюди-малютки містять менше аналітики і більше естетики. Писалося, що найзнаменитішими майстрами пішакового етюду є радянсько-українські шахові композитори Микола Григор’єв і Михайло Зінар.
Майстер продовжив брати активну участь у багатьох міжнародних конкурсах етюдистів. Окрасою цих шахових турнірів стали призові етюди, зокрема й нашого земляка.
Приємно відзначити, що своїми знаннями Михайло Зінар щедро ділився з онуком Андрієм. Також сподівався, що до шахів пристраститься й онучка Анютка.
На жаль, про це Король шахових етюдів так і не дізнався.
4 лютого 2021 року він покинув цей світ.
За десятиліття творчої праці Зінар створив і опублікував понад 600 шахових композицій, з яких кілька десятків зайняли високі місця на радянських, українських та міжнародних конкурсах. Опублікував більше 100 фахових статей. За вагомі спортивні здобутки у 1987 році отримав заслужене звання «Майстер спорту СРСР».
Читайте також: