Наші пращури закодували в декоративно-прикладному мистецтві магічно-обрядове бачення Всесвіту, побутовий символізм, сотворіння та буття всього земного.
Особливо яскраво ця сакральність прослідковується у культурі трипільців. Саме праотці української нації викохали Рай-дерево, з якого виплекалось наше ужиткове мистецтво: писанкарство, кераміка, вишивка, килимарство, орнаментально-декоративне малювання, стінопис.
Настінний розпис на Одещині
У XIX столітті магічні, культові та обрядові сакральні символи виплеснулись у настінний розпис. Декорування сільських осель рослинно-солярними розписами було розповсюджене по всій Україні.
— У нас, на Одещині, ще в першій половині XX століття стінопис практикували у багатьох селах — від Балти, Кодими, Саврані до Чорного моря. І в 70-х роках на півночі області він ще був популярним. Обводили оберегами (смугами у формі хвиль, хмелю) вікна і двері житла, приміщень для домашньої худоби. Ця символіка збереглась у стінописі з дохристиянських часів, — розповів доктор історичних наук, професор, голова правління Одеської обласної спілки краєзнавців, декан факультету історії та філософії університету імені Мечникова В’ячеслав Кушнір. — Особливістю декоративної орнаментики народної архітектури степової зони є домінування рослинних мотивів. На фронтонах жител мешканців Буго-Дністровського межиріччя й Буджака також розміщували композиції, в основі яких «вазон», або «світове дерево».
В’ячеслав Григорович відзначив, що орнаментальними картинами в жанрі «мальовки», широко розповсюдженими у степовій Україні, прості жінки розписували глинобитні стіни своїх помешкань, меблі та предмети побуту.
А з кінця ХІХ століття квіткові візерунки «зійшли» зі стін на папір, перетворившись на різновид художнього промислу. Тепер це традиційний український декоративно-прикладний розпис, до якого відносяться ще такі:
- петриківський (Дніпропетровщина);
- самчиківський (Волинь-Поділля);
- косівський (Гуцульщина);
- яворівський (Львівщина);
- таврійський (Миколаївщина).
Нематеріальна культурна спадщина України
Балтський стінопис
Причорноморський степ наснажував митців своєю ковило-полиновою безмежністю, мінливою красою та неповторною фольклористикою.
На його буйноцвітті постав ще один різновид декоративно-ужиткового мистецтва — південний розпис степової України.
Його елементи увійшли до мистецького альбому «Степова Україна», виданого ще 1929-го. Над ілюстраціями працювала дослідниця Олена Бричевська, яка, відвідавши Одеський округ, зібрала та замалювала по селах все, що стосувалося типового степового малярства української народної творчості.
— Ці візерунки відображають світоглядні уявлення, ментальність українців. Хочеться, щоб настінний розпис як один із маркерів української культури розвивався, знову відігравав важливу роль в укріпленні української ідентичності, — зазначив професор В’ячеслав Кушнір.
Віднедавна збереженням знакового для Одещини південного розпису з наміром занести його до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України переймаються фахівці Одеського обласного центру української культури. Надихнула їх на це заснована у 2007 році регіональна мистецька премія імені заслуженого майстра народної творчості України, митця з Троїцького, що на Любашівщині, Ростислава Палецького.
Лауреатами і стипендіатами премії імені Палецького стали десятки митців, котрі розвивають орнаменталістику Причорномор’я та ужиткове національне мистецтво. У музейній скарбниці Центру української культури демонструються найкращі зразки їхньої творчості. Прикрасою колекції є твори майстрів з Троїцького.
Троїцьке малярство
В. Кушнір з творцем картини Дерево Життя
Троїцький розпис, започаткований Палецьким, — неповторне народне мистецтво Одещини. З послідовників його школи залишився лише художник Микола Притикін. Соратниця митця — вчитель історії Лариса Бабінець — виробила власний стиль декоративного малярства, якого навчала місцеву дітвору в студіях «Нев’янучі барви», «Дивоцвіт» тощо.
— Роботи Лариси Бабінець досить виразно відображають уявлення автора про архаїчний пласт української культури. Я маю її картину «Світове дерево», або «Дерево життя». У мистецтві аналогічний сюжет представлений тисячами зразків, але імпровізація Лариси Бабінець унікальна, адже вона її збагатила компонентом місцевої народної культури, — поділився В’ячеслав Кушнір.
Для розвитку народного малярства на півночі Одещини Любашівська громада започаткувала селищну премію імені Палецького. Її отримали кращі творці та популяризатори ужитково-прикладного мистецтва. Приємно, що в номінації «Декоративне та народне малярство» перше місце виборов талановитий юний художник — школяр Роман Лисенко. Творити візерункове мереживо його навчала Лариса Бабінець.
У Любашівці розвиває народний розпис художник Олена Шлода. У Бобрику Першому старовинні хати розписані самчиківським розписом, а в Ясеновому Першому красується 200-річна садиба, барвисто розмальована балтською художницею.
Отак декоративно-прикладне малярство впевнено повертається із забуття.
Читайте також:
