Не життя – казка! Від повітряної тривоги до повітряної тривоги, під звичний вже спів генераторів проходимо одеськими вулицями. А температура того повітря (якщо це так можна назвати) – чи під сорок, чи за сорок. А що ж на тих вулицях?..
А вулиці у центрі – майже безлюдні. Хоча чую й іншу думку:
– Ну от що робити вдома, якщо там світла немає? Вентилятор – й той без електрики не запрацює!..
Далі чую роздуми від нечисленних перехожих про холодильники та все таке інше. Та це ненадовго. Ті, хто вирішив таки вийти у таку спеку, намагається хоч чомусь порадіти.
Порадіти є чому: знайшов лавку у тіні – вже щастя… Та де ж її знайдеш?..
От і бачимо «картинку»: лавки стоять собі порожні рядочком під сонечком гарячим-гарячим, скоріше пекельним…
Біля фонтану у Міському саду людей теж мало. Бо прохолоди від нього мало, ну хіба що ближче до вечора, хоча й вечір той прохолоди дає ну дуже мало…
Біля відомого дванадцятого стільця на Дерибасівській сімейна пара з малюком намагаються зробити фото. Чоловік навіть хотів сісти на той стілець, одразу зрозумів, що можна й опік отримати.
Навіть Дерибасівська майже «пуста», от хіба що поруч з екскурсійними авто все ж можна побачити невеличку купу людей…
А на клумбах все ж красуються (поруч з генераторами) одеські троянди. Це ж треба: яка стійкість!
– Хоча б краплю прохолоди! – чую знов і знов.
– Нам тільки отаких температурних рекордів під час війни не вистачало!
– Та витримаємо! Все витримаємо! – каже якийсь оптиміст.
Пекельна спека на одеських вулицях. Якийсь скажений липень. Знов лунає повітряна тривога… Як це все виглядає – дивіться на наших фото.
Життя триває!..
Фото авторки
