Леви, Кіса і Дерево кохання: скульптури одеського Міського саду

Одеський Міський сад — найстаріший парк міста, закладений Феліксом де Рибасом (братом Хосе де Рибаса) у 1803 році, якому належала відповідна ділянка міської землі в центрі міста. Але ж ми сьогодні — про скульптури Міського саду і його Літнього театру. Прогуляємось, придивимось, порахуємо?

Найстаріші — Лев і Левиця

Звісно, перше що виникає в пам’яті — це знамениті Лев і Левиця з левенятком, які сьогодні (війна!) знаходяться у захисних спорудах. Одна зі споруд, на жаль, вже «обдерта».

Скульптурна група «Лев і Левиця» була розроблена французьким майстром Огюстом Каеном у 1854 році. Вони були виставлені на показ в Паризькому художньому салоні, а пізніше продані впливовому одеситу із невстановленим досі прізвищем. До 1920-тих ця композиція перебувала в приватній власності та прикрашала чиюсь садибу. У Міський сад леви переселилися у 1927 році. Композиція створена практично з чистої міді, її вага дорівнює 1,5 тони.

Дерево кохання

«Дерево кохання»… Цей пам’ятник був урочисто відкритий 14 лютого 2006 року у День Святого Валентина. В основу скульптури автори заклали капсулу з листом до дітей Одеси, які народилися цього ж року. Автор — Михайло Рева. Це триметрова композиція у формі дерева, крона якого нагадує серце. Його прикрашають 210 відполірованих до блиску бронзових сердечок. На стовбурі на 65 мовах світу написано слово «любов». Пам’ятник вже має прикмету: якщо закохана пара візьметься за руки та доторкнеться до пам’ятника, то це принесе їм щастя і любов на довгі роки. 

Одеський час

Скульптурна композиція «Одеський час» Михайла Реви з’явилась через кілька років після того, як у 2007 році було знищено ураганом популярне дерево закоханих. Скульптура символізує дружбу, вічність і світ. По центру встановлено великий годинник, оточений скульптурами талановитих міських персонажів, музикантів і домашніх тварин. Фігури уособлюють одеситів різного віку, поколінь і національностей, що представляють всі періоди життя людини.

Годинник скульптури час від часу то відстає, то поспішає. Колесо (скульптура спочатку крутилась) був давно зламаний. Одна зі скульптур свого часу «зникла» й досі не «повернулась».

Скульптури «під старовину»

Три скульптури «під старовину» в античному стилі розташовані біля одного з відомих кафе у Міському саду. До речі, одна з них — це юнак з собакою. А «пам’ятників» собакам, нагадаємо, в Одесі дуже мало. Це вам не котики!.. 

Ще додамо, що скульптури (скоріше, артоб’єкти) Бендера та Вороб’янінова свого часу «збігли» з Міського саду. Де вони зараз? Читайте за посиланням.

Скульптури в нішах

Є у Міському саду дві старовинні скульптури, які ще треба пошукати. Це фігури в нішах, що розташовані на «заднику» будинку на Гаванній. Вони дивляться на Міський сад, тож ми і їх «порахували». До речі, придивіться, як прекрасно вони виглядають і якою прикрасою стали для старого саду!.. 

Скульптури «не зовсім» Міського саду

Що означає «не зовсім» Міського саду? Та тому, що чотири відомі скульптури — пам’ятники Леоніду Утьосову, Сергію Уточкіну; 12-й стілець та «Голос Одеси» розташовані вздовж Міського саду. Багато хто вважає, що їхня адреса — це вже не сад, а Дерибасівська. Та майже в усіх путівниках по місту вони вказані як скульптури Міського саду.

Тепер — в Літній театр

Тепер — в Літній театр. Якщо ви звикли до нашого Вороб’янінова, який тепер разом з Осею Бендером змінили місце проживання, то насолодитись іншим скульптурним Кісою ви зможете саме тут, у Літньому театрі Міського саду. Ось він — зі стіни вилізає. До речі, разом зі стільцем. 

А ще у Літньому є ще один цікавий артоб’єкт, навіть цілих шість — під склом. Це: гітара Страдіварі, скрипка Баха, труба Чайковського, баян Шопена чи Моцарта, гавайська гітара Мусоргського, яку він придбав на Староконці,  барабан Бетховена.

Як таке може бути? А ви підійдіть до цієї виставки, придивіться уважно до інструментів та вивчайте написи під кожним з них. І не забувайте — ви в Одесі. Тут вміють жартувати в усі часи. 

А ще — милуватись скульптурами старовинного Міського саду — давніми й сучасними, такими різними, інколи навіть несподіваними…

Фото Марії КОТОВОЇ