Наразі ця вулиця носить ім’я «одесько-народженого» Давида Ойстраха (1908, Одеса – 1974, Амстердам) – всесвітньо відомого скрипаля, альтиста, диригента, педагога, Народного артиста СРСР. А перед цим на вуличних табличках було ім’я Затонського. Звали його Володимиром Петровичем, до історії він увійшов як радянський партійно-політичний діяч.
Чиновник проти Скрипаля
Вулиця Давида Ойстраха розташована у Пересипському районі Одеси на селищі Котовського. Паралельно їй, з різних боків, проходять довгі та галасливі Заболотного та Бочарова. А вона сама камерна, вузька, затишна і вся потопає в зелені.
Свою нинішню назву вулиця отримала у 2015 році, хоча вона й досі не прижилася. Місцеві все ще називають її – Затонського. І зовсім не з поваги до цієї історичної персони, і не лише за звичкою. Просто стару назву простіше вимовити та запам’ятати. Хоча і з ним завжди були проблеми – вулицю постійно плутали із сусідньою магістральною Заболотною.
Ми ж у своєму дослідженні радянських назв одеських вулиць розповімо цього разу про Володимира Затонського.
Давид Ойстрах
А кому цікаво більше дізнатися про Давида Ойстраха, рекомендуємо перейти за посиланням і прочитати цю нашу публікацію: Одеській філармонії надали ім’я видатного скрипаля Давида Ойстраха.
Політика заважала вчитися
Народився Затонський у 1888 році в селі Подільської губернії у родині волосного писаря. Навчався у Кам’янці-Подільській гімназії, у 1905 році вступив до РСДРП, але був прихильником меншовиків. Брав участь у Першій російській революції, за що був виключений із гімназії, пізніше відновився.
1912 року закінчив фізмат Київського університету, двічі його виключали за участь у революційному русі. Після закінчення університету викладав у Київському політеху. Після Лютневої революції порвав із меншовиками і перейшов на бік більшовиків. У тому року став головою Київського комітету РСДРП(б).
Керував повстаннями, придушував повстання
Володимир Затонський
Затонський був одним із керівників жовтневого збройного повстання у Києві. В грудні 1917 року на 1-му Всеукраїнському з’їзді Рад був обраний до уряду Української Народної Республіки Рад та очолив Секретаріат (Наркомат) освіти. А потім все, як у пісні, що завивала, з «Собачого серця»: «Суворі роки йдуть у боротьбі за свободу країни, за ними інші приходять, вони будуть теж важкі».
Читайте також: Була така вулиця: одесит Мізікевич пишався тим, що розстрілював людей
У березні 1918 року на 2-му Всеукраїнському з’їзді Рад було обрано головою Всеукраїнського Центрвиконкому. З квітня до липня 1918 року керував підпільними партійними організаціями України. У липні 1918 року під час придушення лівоесерівського повстання в Москві був комісаром ударного загону.
Влітку-восени 1918 р. – член Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету. З листопада 1918 року по січень 1919 року входив до складу Тимчасового робітничо-селянського уряду України. З липня по серпень 1920 був головою Галицького ревкому, брав участь у придушенні Кронштадтського повстання, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Кар’єрний зліт та розстріл Затонського
Багато років працював наркомом освіти УРСР. У 1924-1925 роках був членом Реввійськради військ України та Криму, членом РВС та начальником політуправління Українського військового округу. Обирався членом ЦК та членом Політбюро ЦК КП(б)У. У 1927-1934 роках – член Центральної контрольної комісії ВКП(б).
1934 року делегат XVII з’їзду ВКП(б) з вирішальним голосом від Київської парторганізації. Був кандидатом у члени ЦК ВКП(б). На XVII з’їзді ВКП(б) (1934) був головою лічильної комісії. Був членом Президії ЦВК СРСР та Президії Всеукраїнської ЦВК. Коротше, велика людина.
Колись у фільмі «Чорний принц» артист Калягін сказав про одного слідчого: «Він сидить так високо, що з вікна його кабінету видно Магадан». Високо сидів і Затонський – людина з меншовицьким минулим. І це Затонському пригадали.
Боляче було падати йому згори. Щоправда, до Магадану він не потрапив. У листопаді 1937 року його було заарештовано, 29 липня 1938 року засуджено до страти і того ж дня розстріляно. 1956 року – реабілітований.
Ви також можете дізнатися: Його повісили в Одесі, потім назвали вулицю, а потім усе скасували: історія одного революціонера
Історія назв
Показово, що назви на честь Затонського почали з’являтися ще за його життя. Так, з 1923 року у Кам’янці-Подільському Московська вулиця стала вулицею Затонського. Після оголошення Затонського ворогом народу вулиці повернули колишню назву. Також за життя Затонського Віньківці (нині Хмельницької області) було перейменовано на Затонськ, а Віньковецький район був Затонським. У листопаді 1938 року їм повернули колишні назви.
Після реабілітації знову почали з’являтися об’єкти, названі на його честь. 1961 року в Кам’янці-Подільському його ім’ям назвали нову вулицю. Вже як пити дати перейменували. Вулиця Затонського у Вінниці зараз – Леся Курбаса. Коротше, всьому свій час…
