У період Великої війни для журналістів порти – тема закрита. Адміністрація морських портів України (АМПУ) жодних інтерв’ю та коментарів не дає. І це правильно: що менше інформації, то краще. Однак на причалах працюють люди, і забезпечення їхньої безпеки не може бути «військовою таємницею».
Другий рік війни: атаки ніхто не очікував.
— Вночі 23 липня, коли до порту Рені прилетіли дрони-камікадзе, на зміні ми були втрьох, — розповідає Дмитро, який працює на одному з підприємств. — Виконавши роботу, пішли перепочити. Приблизно о другій годині ночі почули звук вибуху і відчули, як тремтить земля. Що трапилося, не зрозуміли – сирени не було. Припустили землетрус. Але прибіг працівник сусіднього підприємства, кричить: Атака шахедів! Вибігши, ми почули звук, ніби у небі їде мопед. Оцінили місце розташування об’єктів, які, на наш погляд, могли бути метою дронів, і побігли у протилежний бік. Ми знали, що там, у чагарнику, складено бетонні блоки і вирішили, що вони зможуть нас захистити. Головне за звуком зрозуміти, в який бік летить дрон – і забігти за протилежний бік бетонного укриття.
— Слухаємо – перебігаємо. Хтось крикнув, що треба бігти до бомбосховища, і повідомив, де воно. Я про сховище чув уперше, хоча на той час працював у порту чотири місяці, уважно вивчав усі інструкції, але там не було інформації про укриття та шляхи прямування до нього. Біля входу до бомбосховища було велике скупчення людей, чоловік п’ятдесят. Усі галасували, розмовляли телефоном – відповідали на дзвінки родичів. Як я зрозумів, люди не спускалися в укриття тому, що там не ловив зв’язок. Ми зрозуміли: якщо буде приліт і всі кинуться у сховище, почнеться тиснява — нам тут не врятуватися. Вирішили, що розумніше таки контролювати ситуацію – і побігли назад до бетонних блоків. Тієї ночі кожен сам приймав рішення – що робити, як рятуватися.
— У ніч атаки на нашому об’єкті працювало вісім осіб, — розповідає генеральний директор ПП «Транс-Експо» Юрій Онос. — Старший зміни, намагаючись вивести людей, біг стрімголов, і потрапив під колеса вантажівки, яка мчала до прохідної. В результаті — зламані три ребра. Ще один співробітник, коли дрон потрапив до зернового складу, був контужений. Про те, де найближче укриття ми знали, але ніколи там не були. Навчання з евакуації не проводилося. Принаймні я, керівник, про них не знаю.
Які зроблено висновки?
За словами портовиків, після нічної атаки в підрозділах порту Рені з’явилися копії наказу — що робити в таких випадках.
— Ми отримали вказівку директора: коли починається тривога, зупиняємо роботу і спускаємось у сховище, — каже Дмитро. – Але, за моїми підрахунками, існуючих укриттів на всіх не вистачить. Частина портовиків має рятуватися втечею.
— Коли порт бомбили, я мав вихідний, — розповідає Євген, співробітник іншого підприємства. — Вийшовши на зміну, запитав керівництво: що робити, якщо атака, не дай Боже, повториться? Мені сказали: «Втікай з порту, і якнайдалі». Я вважав, що до найближчого укриття приблизно кілометр, і я добіжу за чотири-п’ять хвилин. Але я молодий, а є люди старшого віку, є жінки їм що робити? Почувши сигнал тривоги, ми самі моніторимо ситуацію щодо соцмереж: якщо летить у наш бік, то йдемо з території порту. Якщо ні – продовжуємо роботу.
— Я ще жодного разу в укритті не був, хоч працюю в порту вже понад рік, — розповідає Анатолій. – Сьогодні нам дають вказівку: «Після оголошення про повітряну тривогу ви повинні негайно бігти в укриття». Але як? У порту на кожному кроці – фури із зерном, рух скажений. А вночі, у темряві, можна просто переламати ноги або згорнути голову. Тому особисто під час повітряних тривог залишаюся на робочому місці.
Як бачимо, АМПУ у плані забезпечення безпеки персоналу ще є над чим працювати.
