Таміла Оцабрика пише картини вовною в техніці вовняна акварель. Захопилась цією творчістю років вісім тому. Побачила, спробувала і почала творити. Спочатку для себе, розвиваючи моторику, та для друзів. Сьогодні ж її картини не лише радують добрих знайомих, а й служать на користь ЗСУ.
Творили разом із дітьми
Наступного року виповниться пів століття, як Таміла, родом з Кіровоградщини, обрала Поділля. Вона приїхала на навчання до Балтського педучилища, а потім працювала у Перелітській школі. Вийшла заміж, стала мамою і переїхала з родиною до міста Балта. Тут працювала в дитячому садочку, а потім у школі-інтернаті.
У школі вона додатково вела гурток «Чарівний клубочок». Її захопленням був в’язаний декор, панно.
— Мене надихало те, що діти люблять колективну роботу. Ми з ними виготовляли панно, картини, плели дрібнички. Вони раділи, що вносять свою частку в спільну працю. Пишалися, що їхні вироби прикрашають школу, — згадує пані Таміла.
Потім вони всім гуртком перейшли на плетення гачком, а згодом – до написання картин вовною.
– Пам’ятаю, побачила в Інтернеті картину з вовни «Зима». Зацікавилась. Вистачило одного разу, щоб зрозуміти техніку вовняної акварелі. І хоч матеріали для цих картин дорожчі, ніж олівці та фарби, все ж працюю у цій техніці, — ділиться пані Таміла.
Добрі сусіди спонукали до роботи
Був час, коли через проблеми із здоров’ям майстриня була змушена зробити перерву у творчості. Вона навіть боялася взяти ручку в руки. А тут треба складати ворсинку до ворсинки, і пінцетом попрацювати. Спонукали повернутися до творчості її сусіди, які заходилися робити ремонт у під’їзді і з якими живуть дружно, як одна родина. Вони принесли їй вовну, закупили рамки і стали радитись, які її роботи та на яку стіну почеплять. Так жінка розохотилась і створила низку картин, які стали окрасою будинку.
Робота відволікає від переживань
— Робота до душі дає можливість не думати про негаразди. Коли вкладаєш душу, думаєш про свій витвір, то мимоволі даєш перепочинок нервам, а особливо у такі тривожні часи, — каже майстриня.
Таміла Оцабрика з перших днів роботи «Сіточки у Балті» нарізає смужки у складі колективу «Золотий вік». Збираються ветерани двічі на тиждень. Таміла завжди чекає зустрічі з волонтерами, затишної розмови. Окрім роботи на сіточках, вони шиють нижню та постільну білизну для шпиталю, закуповують кімнатне взуття, готують страви тощо.
Зраділа іграшці, як дитина
Якось Таміла прийшла на «Сіточки в Балті», а їй кажуть, що вона виграла приз.
— Це неможливо! Я в жодних іграх не беру участь, — здивувалась жінка.
З’ясувалося, що на її ім’я як активної волонтерки випав щасливий номерок під час аукціону, організованого Центром культури й дозвілля.
– Мені шістдесят чотири, а я зраділа дракончику, як мала дитина. Так стало приємно, і подумала: а чому ж я складаю свої картини на столі? Нехай і вони когось порадують. Так виникла ідея аукціону картин, — розказує пані Таміла.
Роботи, створені Тамілою Оцабрика, стали лотами благодійного аукціону Центру культури. На аукціоні було продано десять її робіт. Три з них придбала балтянка Ірина Гончар — «Клематиси», «Після дощу» і «Українське літо». У короткому повідомленні жінка написала майстрині: «Дуже захоплена вашою творчістю». І це окрилило умілицю. Адже і людину порадувала, і допомогла ЗСУ, – всі виручені кошти пішли на закупівлю основи для сіточок.
Коли хочеться творити
Своїх робіт Таміла ніколи не рахує. Щедро дарує їх друзям. Найбільшою винагородою для неї є те, що її картини радують людей.
Натхнення для роботи майстриня черпає з життя.
— Спочатку купую рамку, знімаю основу, скло. Потім продумую, на якому фоні має робитися картина: небо, поле, море. Беру основу, покриваю тканиною, та крок за кроком нащипую вовну. На «Сьомому кілометрі» в Одесі є спеціальна вовна — польська, чеська, але вона надто дорога, тож працюю з нашою. Якось подруга показала у «секонді» шарфи, які можна розпустити, і це стало такою гарною палітрою для моїх картин, — продовжує розповідь пані Таміла. — Це заняття — антистрес. Дивлюся на поле: Боже, як гарно, глянула на небо — краса! Хочеться творити.
Коли майстриня вистеляє роботу, то кладе на неї велике грубе скло. Залишає картину під склом на 5-6 годин, щоб вовна вляглася. Потім завершує збір картини. Пані Таміла каже, що їй найбільше подобається початок роботи. І зізнається, що часто починає з одним задумом, а завершує з іншим.
– У кожної людини є свій талант. Хтось пише гарні вірші, хтось веде репортажі. Я люблю читати про людей цікаві історії, люблю живе спілкування. Нині, коли наша країна у вогні, хочу допомогти ЗСУ своїми картинами, та працюю на сіточках, — каже Таміла Оцабрика.
