Ключові моменти:
-
Людмила Татар, коровайниця з Подільська, випікає популярний штолен без молока і дріжджів.
-
Штолен має історичні корені, пов’язані з традиціями Запорізької Січі.
-
Людмила активно підтримує ЗСУ, випікаючи смаколики для фронту.
Не вистачає зрілих щедрувальників
– Наша родина родом із сусіднього молдавського села Гандрабури. Моя бабуся Надія Волочан була відомою на всю Ананьївщину кухаркою. У неї було 23 онуків, правнуків понад 30. Наша родина дуже велика. І на Різдво, Щедрий вечір всі ми збиралися у бабусиній хаті. На святковому столі завжди були голубці, бабка, картопляники, вареники. І обов’язково кутя, узвар і бабусині хрустики. Я зберегла цей рецепт і обов’язково з вами поділюся, – розповідає Людмила Татар.
Колядувати, щедрувати і засівати навчила онуків теж бабуся Надія з дідусем Іваном. Бабуся з дідом запрягали коней, сідали на підводу та із щедрівками об’їжджали хати у селі й усіх родичів.
– Щедрівки вони співали під акомпанемент скрипки. Адже дід дуже гарно на ній грав. Дід Іван Петрович – ветеран війни, який дійшов до рейхстагу, мав багато нагород.
Мамині батьки – Марія та Гаврило Барбінягра – теж ходили щедрувати. Дуже гарно співала бабуся.
– Зараз я не ходжу ні колядувати, ні щедрувати. Правда, коли збирається вся наша родина, ми співаємо старі щедрівки. Може, якби створити команду дорослих щедрувальників, то пішла б. Мені здається, що сьогодні не вистачає саме зрілих щедрувальників.
У ці дні наша хвіртка завжди відчинена для обрядових гуртів. Ми їх щедро пригощаємо та обдаровуємо. І в мою крамницю SMAKOTA теж приходять, я кожному рада.
Читайте також: Тертий пиріг і міліна: улюблені страви поїдуть до військових з Бессарабського
До Києва – за рецептом різдвяної випічки
Традиційна німецька випічка – штолен – стрімко набуває популярності в Україні.
Зазвичай майстриня цікавиться кухнею різних народів. Зацікавилась і цією смакотою – вивчила історію виникнення штолена, зібрала різні рецепти. У пошуках нових рецептів перед великою війною подалася і до столиці. Там взяла участь у майстер-класі відомої київської майстрині і купила рецепт цієї різдвяної випічки.
– Є дуже багато рецептів, але найбільше мені подобається сирний штолен. Він не черствіє, м’який, ароматний. Готую без молока і дріжджів, бо вони дають бродіння і тісто стає глевким. Штолен може тривалий час зберігатися, бо в ньому заспиртовані сухофрукти, – пояснює пані Людмила.
Штолен, як всім відомо, випікають заздалегідь, бо чим довше він лежить, тим стає смачнішим. Його можна їсти через кілька тижнів після випікання – тоді в ньому повністю розкриваються всі смаки та аромати спецій та всіх складових.
Без вертут і рулетів не буває посилок на фронт
– Штолен любить вся моя родина. Я печу його і для участі у благодійних ярмарках на користь Збройних сил України. І він користується популярністю, хоча ця смакота не із дешевих. Часто жінки, спробувавши цю випічку, хочуть самі спекти. І я їм допомагаю. Крім того, проводила майстер-класи із випікання. Бо приготовлене власними руками найбільше смакує.
Раніше з колегами із загону «Паляниця» штолен відправляли і нашим захисникам на фронт. Ми той рік теж пекли. Цього року загін «Паляниця» не має сталого колективу. Але долучаються підприємці, медпрацівники, вчителі, працівники державних установ, приходять різні люди та допомагають у приготуванні та випічці. Бо фронту не скажеш, що немає людей, фронт чекає.
Цьогоріч готувала на замовлення, для участі у лотереї та на продаж. За виручені кошти закупили продукти і приготували наші традиційні вертути з різними начинками, а також рулети з улюбленою горіхово-маковою начинкою. Без вертут та рулетів не буває посилок на передову.
Притча про те, як штолен пов’язаний із козацьким хлібом
– У часи Запорізької Січі козаки мали особливий хліб, схожий на штолен. Це був хліб дороги, який не черствів з часом і не втрачав сили. Його пекли у тиші. У тісто клали добірне зерно, товчені горіхи, трохи меду – не лише для солодкого смаку, а для користі, і жир, що давав силу організму вижити в холодних степах.
Цей хліб був щільним, важким. Після випікання його підсушували, і тоді він міг лежати тижнями, а то й місяцями, чекаючи свого часу.
Кожен інгредієнт мав свій сенс: зерно – пам’ять про землю, за яку стояли, горіхи – мудрість і витривалість, мед – віра, жир – сила.
Мати або дружина клали козакові цей хліб до торби, коли він вирушав у похід зі словами: «Не бійся дороги. Поки маєш хліб – маєш силу. Поки маєш силу – повернешся додому».
І коли над степом піднімався вітер, коли ніч була довга, а шлях – незвіданим, козак ламав шматок того хліба і відчував, що він не сам. Бо в кожній його крихті жила турбота дому і надія на повернення. Тому той хліб і звався хлібом сили. Не тому, що був чарівний, а тому, що був справжній.
І тому ми почали випікати штолен, не забуваючи своє коріння, – розповідає пані Людмила.
Читайте також: Майстер-клас за донат: як на Одещини учили пекти молдавські вертути
