Ключові моменти:
- У школі Вознесенки Другої після реорганізації залишився лише четвертий клас, де навчаються троє дітей
- Молодь масово виїжджає із села через нестачу роботи та складну інфраструктуру
- У селі працює ФАП, де медсестра обслуговує одразу кілька населених пунктів і взимку добирається до пацієнтів навіть трактором
- Місцеві жителі продовжують проводити фестивалі, рибальські турніри та благодійні акції на підтримку ЗСУ
Журналістка видання «Одеське життя» Юлія Валієва побувала у Вознесенці Другій Болградського району та поспілкувалася з місцевими жителями, працівниками школи, медиками й представниками старостату. У матеріалі — реальна історія села, яке опинилося на межі демографічного зникнення, але все ще намагається зберегти життя, традиції та громаду.
Як молодь переїхала – так усі й заговорили українською
Вознесенка Друга розташована на перехресті трьох доріг. Основна дорога веде до прикордонної з Молдовою Петрівки, друга – в напрямок сіл Червоне та Благодатне, і третя – до Кролівки. Саме дорогу до Кролівки, до речі, місцеві називають автобаном, бо це єдина нова дорога, що була побудована в цій місцевості за останні двадцять років.
При в’їзді в село відкривається чудовий пейзаж – яскраве плесо озера із лебедями і зграйками диких качок, дерев’яною альтанкою та ошатним парком вздовж берега.
Як сьогодні живе одне з небагатьох сіл колишнього Тарутинського району, в якому говорять, або, як кажуть самі місцеві, балакають українською? Які традиції зберігають його мешканці та чи мають надії на майбутнє – читайте у матеріалі «Одеського життя».
Якщо ви спробуєте дізнатися історію села через Вікіпедію, це буде марною справою: навіть рік заснування там вказано невірний – 1912-й. Місцеві переконані, що їхнє село засноване у 1828 році кріпосними втікачами, до яких згодом доєдналися вільні матроси, що відслужили службу. Кажуть також, що спершу воно звалося Тумай, і слово це нібито означає «надія на життя». Люди тут займалися землеробством, тваринництвом, розвивали ремесла.
У післявоєнні роки Вознесенка швидко почала розбудовуватися – початкова школа стала восьмирічною, з’явилися фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, запрацювало сільгосппідприємство «Прогрес». І село почало відчувати брак кадрів. Тоді сюди і вирішили відправляти молодих спеціалістів за розподілом вишів, технікумів, училищ. Більшість були з українськомовних містечок Полтавської, Сумської, Черкаської областей тощо. Молодь створювала родини, в яких говорили рідною мовою. Отже і болгари, які мешкали там, теж потроху перейшли на українську.
У кожній хаті є газ, але жити немає кому
У 2009-му село одним із перших в колишньому Тарутинському районі газифікували – майже в кожному будинку з’явився газ. Проте це не врятувало Вознесенку від сумної долі. Своє 180-річчя Вознесенка масштабно відсвяткувала у 2008-му, і це стало останнім великим святом. Поступово молодь виїхала з рідного села – сільгосппідприємство скоротило робочі місця.
– Люди наші дружні, працьовиті, вправні господарі, – розповідає Оксана Сланіна, староста Вознесенського старостату. – У 2023-му село посіло перше місце в конкурсі з благоустрою та санітарного порядку серед сіл Буджацької громади. У нас немає стихійних смітників, ми підтримуємо порядок. Одна біда – люди виїздять, молоді майже немає, село «старіє». Кількість порожніх домівок щороку зростає. Зараз у селі живуть чотириста мешканців. Минулого року лише одна дитина народилася. Тому і головне переживання наше, що можемо залишитися без школи.
У школі залишився один клас із трьома учнями
У 2006 році в селі побудували двоповерхову школу. Колись в ній навчались 130 учнів. До 2025 року вона мала статус гімназії, але через малу кількість дітей її реорганізували в початкову школу.
Тут є стадіон, спортмайданчики, укриття, але тепер немає найважливішого – дітей. Частина родин виїхали до війни, частина – під час.
– У нашій школі навчалися і діти із сусіднього Червоного. У 2025 році в нас було 37 учнів, – розповідає Тетяна Греченко, завідувачка філії Петрівського ліцею – Вознесенської Другої початкової школи. – Через те, що за кількістю учнів школа не відповідала вимогам нової освітньої реформи, її реорганізували в початкову. Частина дітей зараз їздять в Новодолинську гімназію, частина – в Євгенівський ліцей.
Минулого року в перший клас мали піти п’ятеро вознесенців, але батьки вирішили, що вони будуть навчатися в Новодолинському, де вчаться їхні старші брати і сестри.
– Дорога туди від нас погана, тому цьогоріч зимові канікули тривали з січня аж до квітня. Отже тепер у нас залишився лише четвертий клас, в якому вчиться три дитини, – його я і веду, – із сумом каже пані Тетяна. – Один клас – одна вчителька. Є ще вчителька, яка по п’ятницях викладає німецьку мову.
В будівлі школи працює дитсадок, який відвідують 11 дітей, влітку мають піти ще четверо. П’ятеро з дитсадівців приїздять із Червоного.
– Вихователька Юлія Кузук родом із цього села, тож батьки їй передають дітей біля шкільного автобуса і вона їх опікує всю дорогу, – каже завідувачка.
Нещодавно депутати Буджацької селищної ради вирішили створити на базі школи дитячий притулок, тим паче, що Бессарабський дитячий реабілітаційний центр постійно переповнений. Можливо, тоді ця будівля знов оживе і наповниться дитячими голосами.
Швидка допомога: влітку – на скутері, взимку – на тракторі
Більшість мешканців Вознесенки – люди поважного віку, для яких на першому місці наявність медичного обслуговування. В селі працює ФАП, до війни його встигли відремонтувати.
Вже понад сімнадцять років тут працює Наталя Коваржик, медсестра сімейної медицини. А допомагає їй Валентина Ворникова, молодша медсестра. У ФАПі є все необхідне обладнання для надання первинної допомоги, а також міні-аптека. Крім Вознесенки, пані Наталя обслуговує Благодатне, Кролівку і Скриванівку, куди добирається за сухої погоди на скутері, а взимку і на тракторі, буває, бо доріг до цих сіл немає.
– Більшості моїх пацієнтів за п’ятдесят. Найстаршій – Любові Асматеску – 92 роки. Є лежачі пацієнти, інваліди, діти яких повиїжджали, тож доглядати їх немає кому. От я і кручуся як білка, – каже Наталя Коваржик.
Сільська крамниця із автографом боксера та турнір рибалок
Мешканців у селі залишилося небагато, але тут працюють дві крамниці-кафетерії з літніми терасами. В одній навіть висить світлина з автографом Віталія Кличка – боксер підписав фото жителю села, а той подарував його кафетерію.
Як відпочивають вознесенці? Звичайно, що вони полюбляють рибалити. Тим більше, маючи таке озеро, гріх не влаштувати на ньому турнір любителів риболовлі. Кілька років тому на нього з’їхалися рибалки з усієї округи, а минулого року тут провели весняний фестиваль із виступами народних колективів, частуванням українськими і болгарськими національними стравами.
– Зараз здебільшого проводимо патріотичні заходи, благодійні акції на підтримку ЗСУ. Двадцять наших хлопців на фронті, на жаль, є безвісти зниклі. Ми збираємо продукти, гроші, та відправляємо їх військовим, – розповідає Валентина Тер, директорка клубу. – В нашому клубі немає колективів, але є творчі жінки, які охоче беруть участь у культурних заходах – співають, танцюють, ставлять гумористичні номери. У нас є традиція вітати ювілярів – ми приходимо до них в гості, даруємо квіти, подарунки, а також вітаємо піснями. Люди дуже задоволені, адже зараз до багатьох діти приїхати не можуть, а бабусям і дідусям увага приємна і потрібна. Живемо і мріємо, щоб закінчилася війна і настав мир.
***
Перехрестя трьох доріг, на якому знаходиться Вознесенка, нагадує народну казку про козака Івана, який мав зробити вибір, якою дорогою йти. Багато вознесенців зробили свій вибір і виїхали з рідного села. Ті, хто залишився, намагаються зберегти його – упорядковують, озеленюють, працюють. Але повернути тих, хто поїхав, їм вже не під силу. Яка доля чекає на Вознесенку та інші села, в яких закриваються школи, покаже час…
Вознесенка Друга знаходиться в 28 кілометрах від Буджака (Болградський район) і в 240 кілометрах від Одеси. Вознесенському старостату підпорядковуються чотири села – Червоне, Благодатне, Кролівка і Скриванівка. У сусідній Павлівський громаді також є Вознесенка. Щоб не було плутанини, дві Вознесенки пронумерували: у Буджацькій громаді – Вознесенка Друга, а в Павлівській – Вознесенка Перша.
Читайте також:
