Одеса у ХІХ сторіччі… Місто приваблювало не тільки волелюбних козаків, які оселялися на околицях міста… Вже на початку сторіччя лунали чутки про Одесу: мовляв, це щось на кшталт золотого міста, де можна не тільки швидко заробити гроші, але й потратити їх…
А в нас — посиденьки
Віолетта Дідук
Яким же бачили у позаминулому сторіччі наше місто мандрівники, що приїздили знайомитися з перлиною у моря?
Про це розповідає екскурсовод і краєзнавець Віолетта Дідук, яка називає себе «гід з авоською»? Чому саме так? Бо знається на макраме, і її авоськи — це, скажу вам, щось!.
Зустріч з Віолеттою відбулася у затишній Кав’ярні-музеї «Стара Одеса», де Ольга та Петро Манелиси створили цікаву форму спілкування — посиденьки.
О, ці посиденьки з чашкою кави чи чаю!.. Це вам не сухі лекції, а щирі розповіді. Люди під час війни приходять сюди, аби серед старовинних автентичних речей пізнавати щось нове «за Одесу». Що можна нового почути про наше місто? Не поспішайте, приходьте і слухайте, а потім вже робіть висновки, наскільки глибоко ви занурені в історію Одеси…
Де зустріти п’яного візника?
Та сама авоська
Чиновник Павло Сумароков наприкінці ХVIII-початку ХІХ сторіччя бував в Одесі. Писав про все, що бачив у місті — про навчальні заклади, інші установи…
Так сподобалось чиновнику одеське «чудове морозиво з абрикосів», що навіть цю деталь відмітив у своїх спогадах.
Дещо дивується одеським театром (тим, ще старим, що, як звісно, згорів). Що ж дивує імперського чиновника?
По-перше, йому дуже подобається сама будівля театру.
— Його разом з тим дивує, що «російські актори на той час сюди чомусь не їхали», бо на них місцева публіка майже не ходила. Ну хіба що на якісь «фривольні п’єси». Одесити з більшим задоволенням ходили дивитись та слухати італійських акторів, — розповідає Віолетта.
Гід також цитує Сумарокова далі. Так от, чиновника дивує ще:
- на вулицях дуже рідко можна зустріти п’яного візника (на відміну від російських міст);
- важко замовити екіпаж (краще приїздити зі своїм);
- німецькі поселення (колонії) навкруги Одеси його теж здивували: наприклад, ніхто не напився на весіллі, на якому чиновнику довелось побувати.
— Сумароков також пише, що неможливо застати на місці Дюка де Рішельє — це був людина-Фігаро, який завжди «носився у справах». Чиновник підкреслює, що Ришельє дуже любив Одесу — «своє дитя»…
Багато пилу, піску та дивні купальні
Поет, драматург, мемуарист Іван Долгорукий залишив свої мандрівні нотатки про Одесу.
Він жалівся, що до Одеси дуже важко дістатися суходолом. Описує Долгорукий одеські «бурі» з пилом та піском (рослинності тоді було ще мало). Буря його вразила.
Ще враження: вулиці тоді мостили нашим ракушняком. Що траплялось? Від тертя коліс він теж обертався на пил…
Разом з тим, Долгорукий описує, як сам Ришельє приділяє велику увагу озелененню міста.
Багато чого вражало Долгорукого. А найбільше, мабуть, це:
— «Росіяни в Одесі — не вдома», — такий висновок робить мандрівник у своїх спогадах про наше місто ще на самому початку ХІХ сторіччя (1810-й рік), — розповідає Віолетта.
На той час мандрівники, які потрапляли в Одесу, підкреслювали деякі цікаві деталі з життя міста. Наприклад, дуже добре заробляли одеські биндюжники, які возили пшеницю до порту. Володарі складів пшениці теж мали великі прибутки.
— Мандрівники розказують також, що в Одесі їх дивувало те, що в місті існують церкви усіх конфесій… Але ж була відома церква, доля якої склалася погано. Мається на увазі «недобудова» на Катерининській площі. Там тоді будувався храм для військових та моряків на честь Святої Катерини. Та не сталося: його так і не здобували. На цьому місці потім з’явився фонтан, — розказує наш гід.
Ще з вражень мандрівників: одеські «дивні» купальні. Виявляється, навіть були карети-купальні. Прописав лікар купання у морі? Ось вам дивина: ви сідаєте в карету, а кінь везе її.. у море. Потім другий кінь вивозить її на берег. У чому сенс? Людина може роздягатися й одягатися не на очах в інших. Все ж повинно бути пристойно!..
«Я взагалі не в росії»
Літераторка Олімпіада Шишкіна приділяє багато уваги одеському Карантину. Вона пише, що це — як окреме містечко. Звісно, закрите. Все, що привозилося на водному транспорті до одеських берегів, проходило цей карантин, обкурювалося, потім на транспорті писалася літера «О» («очищено»).
Що не подобалося мандрівниці в Одесі?
— Описуючи Біржу (сьогоднішня мерія), Шишкіна звернула увагу, що «будівля прекрасна», та «це місце тяжке для російського серця» Чому? Бо не побачила Олімпіада жодного російського імені між виставленими іменами багатих купців… Взагалі вона писала й про те, що одеське повітря — не для неї, воно їй шкідливо… Побувавши в нашому місті, робить висновок: «Інколи мені здавалось, що я взагалі не в Росії»…
«Відчув себе, як удома»
На жаль, ми не можемо привести цитати усіх мандрівників, про яких розповіла нам пані Віолетта, про їхні враження та «висновки за Одесу». Але (дуже коротко) — ще два спогади:
«Ступивши на одеський берег, я нарешті відчув себе як удома… Куди не подивись — перед нами Америка і ніщо не нагадує, що ми в росії», — писав американський письменник Марк Твен…
Письменник і мандрівник Лоренс Оліфант згадував, як що по дорозі в Одесу, зустрівся з одеситами, які розповідали йому, що в Одесі все краще, ніж в інших російських містах та так описували своє місто, наче це якийсь рай на землі.
— Побувавши в Одесі, він підкреслював, що дух діяльності та підприємливості чужий для інших міст росії. І хоча Одеса знаходиться на території імперії, воно — як місто-виключення… Підкреслював, що одесити намагаються бути «так мало росіянами, наскільки це можливо»…
Читайте також:
