Нині ця вулиця носить ім’я Миколи Вороного (1871-1938) – українського письменника, поета, перекладача, режисера, актора, театрального діяча. До Одеси він має пряме відношення: саме тутешня «особлива трійка» облуправління НКВС засудила його до розстрілу. А на чолі створення цієї безжальної каральної більшовицької машини стояв, поряд з іншими, Мойсей Урицький, чиє прізвище раніше «прикрашало» адресні таблички цієї одеської вулиці.
Міг стати рабином, а став революціонером
Напевно, багато хто з тих, хто читає ці рядки, захоплювалися колись популярними блатними піснями Олександра Розенбаума. Так от, у пісні про бандюгана Семена є такі слова «На улице Гороховой ажиотаж: Урицкий всю ЧК вооружает…» Так, саме на Гороховій в Петрограді після жовтневої революції розташовувалась Надзвичайна комісія, і очолював її ніхто інший як Мойсей Урицький.
Моисей Урицкий
Він народився в 1873 році в Черкасах і міг би стати цілком пристойною людиною, рабином, як того бажала мама, яка сама виховувала його. Здобув він традиційну релігійну юдейську освіту, вивчив Талмуд, та, мабуть, потім, як Ленін, вирішив: ми підемо іншим шляхом. І 1897 року закінчив юрфак Київського університету.
Ви також можете дізнатися: Чому з одеських вулиць зникли таблички з іменами Лідії Книпович та Клари Цеткін
Потрапив до армії на молодшу офіцерську посаду і… розгорнув там революційну агітацію, поширював серед солдатів антиурядові листівки. Зрозуміло, був заарештований і загримів у в’язницю. Був засланий до Якутії на 8 років, але через 4 роки «намалював ноги», як співав той самий Розенбаум. Через рік його знову пов’язали і знову заслали. 1914 року емігрував за кордон. Після Лютневої революції 1917 повернувся до Петрограда, записався в більшовицьку партію, став членом ЦК РСДРП(б). У жовтневі дні 1917 року Урицький – серед керівництва збройним повстанням у Петрограді.
Батько червоного терору
У березні 1918 року була утворена Петроградська ЧК, Урицький був призначений її головою, а за кілька днів – ще й комісаром внутрішніх справ. Ось відгук його колеги за урядом, тодішнього голови наркомату освіти Луначарського: «Діяльність Мойсея Соломоновича – справжнє диво працездатності, самовладання та кмітливості. Скільки прокльонів, скільки звинувачень сипалося на його голову за цей час! Він був найстрашнішим у Петрограді ворогом злодіїв та розбійників імперіалізму всіх мастей та всіх різновидів. Вони знали, якого могутнього ворога мали в ньому. Ненавиділи його та обивателі, для яких він був втіленням більшовицького терору».
Читайте також: Як в Одесі з’явився узвіз, названий на честь серійного вбивці
Для об’єктивності зазначимо, що дослідники подій того періоду щодо діянь Урицького розділилися на два табори. Хтось вважав його затятим організатором червоного терору. Голова міської ЧК представлявся їм уособленням кривавої політики та головним відповідальним за її проведення. Інші вважають, що він, будучи противником проведення каральних заходів, активно і небезуспішно протидіяв практиці взяття заручників та позасудовим розстрілам, нерідко заперечував проти крайніх форм репресій та насильства стосовно політичних опонентів. Як то кажуть, правда у кожного своя, а істина одна. Істина як завжди, напевно, десь посередині…
Так чи інакше, а «червоний» терор у Петрограді процвітав махровим кольором, і в повній відповідності до закону природи про те, що сила дії дорівнює силі протидії, ріс і «білий» терор.
Вже після смерті Урицький «забрав» життя 800 осіб
У липні 1918-го було застрелено наркома у справах пропаганди Володарського (ми з вами це обговорювали). А вранці 30 серпня вже Урицького було вбито есером у будівлі НКВС Петрограда. Того ж дня у Москві есерка Каплан підстрелила Леніна. У перші два дні після вбивства Урицького було розстріляно 512 людей. До жовтня 1918 року кількість жертв, покладених на «вівтар загибелі» Урицького, досягла майже 800 людей розстріляних.
Поховали Урицького на Марсовому полі в Пітері і, як належить, почали називати його ім’ям сотні вулиць, площ та підприємств у сотнях міст.
Багато хто з нас, виходячи через передні двері тролейбуса (коли ще радянські бігали дорогами), помічали великий шильдик з літерами «ЗіУ». Так, «рогатих» випускав завод ім. Урицького, який носив його ім’я до 2005 року. У центрі Ташкента була вулиця Урицького. В даний час перейменована на Ніязбек Йулі. Ну і таке інше.
Та що там «окраїни»: для увічнення пам’яті Урицького місце його вбивства – Палацова площа в Пітері була 1918 року перейменована на площу Урицького. Однак у 1944 році площі було повернено її первісну назву. Це лише пара прикладів із безлічі «зворотних» перейменувань. Здається, двох думок не може бути: українській Одесі ім’я Урицького серед її топонімів потрібно було як зайцю стоп-сигнал.
Раніше ми розповідали, як з’явилася в Одесі вулиця Франца Мерінга та куди зникла.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
