Суперечки навколо перейменування вулиць в Україні не завжди зводяться до декомунізації та деколонізації. Іноді за назвою стоїть складна історія людини, культурна спадщина якої опинилася між українською та російською традиціями. Саме такий випадок — вулиця Іллі Рєпіна в Одесі, яку міська комісія вирішила не перейменовувати.
В авторській колонці для «Одеського життя» Валерій Боянжу повертається до цього рішення й розмірковує, чому постать знаменитого художника заслуговує на уважніше ставлення. Спираючись на дослідження українських мистецтвознавців, історію зв’язків Рєпіна з Україною та зміни в оцінках його спадщини закордонними музеями, автор пропонує поглянути на перейменування топонімів з іншого боку.
Ключові моменти:
- Одеська комісія не підтримала пропозицію перейменувати вулицю Рєпіна.
- Водночас в інших містах України від таких назв уже відмовилися.
- Тим часом закордонні музеї дедалі частіше визнають українське коріння художника.
- Автор вважає, що перейменовувати вулиці потрібно з урахуванням історичних фактів.
Перейменування вулиць: особлива думка
Пропоную, шановні читачі, цього разу трохи змінити підхід до нашої рубрики про перейменування одеських вулиць. Уже кілька років я інформую вас, чому ту чи іншу вулицю перейменували. А сьогодні пропоную подискутувати на тему, чому вулицю НЕ перейменували.
Уже багато років у нашій країні триває перейменування топонімів і, зокрема, назв вулиць. Усе правильно: є закон про декомунізацію топонімів, їхню десовєтизацію та деколонізацію. Що ж, закон існує для того, щоб його виконувати (ще в Стародавньому Римі казали: «Dura lex, sed lex» — закон суворий, але це закон). Не може бути двох думок: було б огидно ходити в нас вулицями Московською та Мінською, Ленінградською чи Магнітогорською. Було б дико ходити вулицями Калініна чи Урицького, Бєлінського чи Воровського.
Але це найпростіші, очевидні випадки, коли перейменування необхідне. Та погодьтеся: у кожному нашому населеному пункті бувають ситуації, коли частина його мешканців із цілковитим нерозумінням сприймає зміну назви тієї чи іншої вулиці. І я зараз не маю на увазі тих співгромадян, яким, хоч кіл на голові теши, не доведеш, що Суворов не просто водив полки в атаку, а й нерідко заливав кров’ю повстання народів, які прагнули вирватися з-під російського ярма.
А Зою Космодем’янську фашисти стратили, тому що її видали російські селяни, які схопили її після того, як вона підпалювала їхні хати лютої зими, щоб німцям не було де квартирувати під Москвою у 1941 році. Ні, зміні топонімів іноді дивуються (і обурюються!) люди мислячі, розумні. І нерідко їхнє здивування справді можна пояснити.
Чому в Одесі не стали перейменовувати вулицю Рєпіна
Розгляньмо подібні ситуації на прикладі вулиці Рєпіна. Ілля Юхимович Рєпін — видатний художник-реаліст, уродженець Чугуєва (Харківська губернія), нащадок слобідських козаків. Він народився 1844 року.
Нагадаю, він автор багатьох монументальних полотен: «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Бурлаки на Волзі», «Іван Грозний і син його Іван» та інших. Так от, в Одесі нещодавно комісія розглядала питання перейменування «його» вулиці — і НЕ схвалила цю чиюсь ідею.
Натомість в Івано-Франківську, Черкасах, Золочеві на Львівщині вулиць Рєпіна вже немає — їх перейменували. У самому Львові це вже не вулиця Рєпіна, а вулиця Ріпина (пояснення — нижче). В Ужгороді, схоже, ще тривають дебати щодо вулиці Рєпіна. На якій підставі перейменовують вулицю Рєпіна? Про декомунізацію та деколонізацію топоніма тут не може йтися. Отже — дерусифікація?
Зверніть увагу: говорячи про художника Рєпіна, я свідомо не вказую ні «російський», ні «український», щоб читач, дочитавши цей матеріал до кінця, міг зробити самостійний висновок. Про що? Та про те, чи не марно ми так легко даруємо дикунам із РФ великих синів української землі.
Ілля Рєпін: чому його вважають українським художником
Так, історично і у світовій традиції Рєпіна поки що (!) вважають російським художником. Але! Музей Орсе (Франція) називає його «українським художником із Російської імперії». Відчуйте різницю! І процес пішов: у 2024 році Фінська національна галерея «Атенеум» змінила визначення національності Рєпіна з російської на українську. А ще у 2021 році на виставці робіт Рєпіна в Гельсінкі (він багато років жив і працював у Фінляндії) у проспектах зазначалося, що місце подій на картині «Запорожці…» — «Росія, 1676 рік», а запорожці — «звичайні росіяни».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
«Одеське життя» підготувало Повний список старих та нових назв вулиць Одеси (оновлено)
У 2023 році всесвітньо відомий американський музей «Метрополітен» переглянув статус Рєпіна, зарахувавши майстра до української культури за походженням і корінням. «Українець, який народився в Російській імперії», — написано в тамтешніх каталогах його картин. А що ж ми!? Виходить, іноді «що маємо — не бережемо», а втративши — не плачемо…
Напевно, настав час послатися на високопрофесійне дослідження на цю тему — «Ілля Рєпін: українська ідентичність як вибір», опубліковане зовсім нещодавно — 11 жовтня 2026 року — на глибоко й цілком заслужено шанованому в Україні інтернет-сайті «Лівий берег» (LB). Знімаю капелюха перед авторкою — Валентиною Клименко, яка дала максимально об’єктивний аналіз ситуації з Рєпіним. Та й, якщо узагальнити, не лише з ним…
Отже, колега почала з інформації про виставку 2013 року в Київському національному музеї російського мистецтва, присвячену 170-річчю Рєпіна, — «одного з видатних майстрів російського мистецтва», спадщина якого «по праву вважається значним досягненням російського реалістичного живопису» (цитати — з пресрелізу виставки).
Така сама виставка у 2026 році (травень — вересень) відбулася в тому самому закладі культури, який тепер уже називається Київською національною картинною галереєю. Назва виставки — «Ілля Рєпін. Реаліст і мрійник». Ось анонс виставки: «Ілля Рєпін — один із ключових гравців на імперській культурній сцені. Художник водночас відіграв помітну роль у конструюванні українського козацького міфу та в українській культурі загалом».
Відчуваєте дві великі різниці, як кажуть в Одесі? Що ж змінилося? На це запитання під час відкриття нинішньої виставки максимально точно відповів президент Ющенко: «Роботи Рєпіна не змінилися — змінилися ми…».
Що пов’язувало Іллю Рєпіна з Україною
Далі — думка кураторки виставки Вікторії Величко: «Рєпін написав “Запорожців” у 1880-х роках, і це був жест підтримки українців на тлі ухвалення в імперії антиукраїнського Емського указу. На цій підставі навіть виникла легенда, що Рєпін — нащадок козака “Ріпи”, тобто він Ріпин (ось вам і вулиця Ріпина у Львові).
Ілля Юхимович заклав традицію, яку в 1920-х роках підхопили представники української мистецтвознавчої школи. І почався процес повернення на Батьківщину пов’язаних з Україною діячів мистецтва — тих, хто тут творив, хто народився, хто виїхав, але вважав себе українцем, хто писав на українські теми.
Тоді з Третьяковської галереї до Харківського музею навіть передали один із варіантів «Запорожців», а також картини Боровиковського та Левицького. На жаль, той період був коротким: у 1930-х Рєпіна «забрали назад» до Росії. За радянських часів в Україні його творчість вивчали мало, а самого художника «віддали» Росії як російського митця.
Згадана вище Вікторія Величко та її колега Оксана Підсуха впевнені, що українськість Рєпіна ґрунтується не на його етнічному походженні: він сформував її свідомо. Як приклад вони наводять лист Рєпіна до українського громадського діяча, публіциста й мецената Євгена Чикаленка, у якому Рєпін пише, що помилково вважати його «ПРИРОДНИМ малоросом».
Акцент на слові «природним» дає підстави припустити, що він вважав себе українцем не за народженням, а за власним вибором! І справді, архіви підтверджують численні зв’язки Рєпіна з Україною. Він підтримував Рисувальну школу Миколи Мурашка в Києві, листувався з істориком Яворницьким, через якого в Петербурзі потоваришував із трупою українського театру — Кропивницьким, Садовським, Заньковецькою, не раз гостював у художника Миколи Ге на Чернігівщині.
До речі, в Одеському художньому музеї пишаються тим, що мають п’ять живописних полотен і шість графічних робіт Рєпіна. Наголосімо також, що він не просто бував в Одесі: з містом його пов’язували творчі поїздки та дружні контакти. Рєпін близько дружив і спілкувався з відомими одеськими живописцями — Кіріаком Костанді, Миколою Кузнецовим, Леонідом Пастернаком та іншими.
Видатний художник дуже високо цінував рівень Одеської рисувальної школи й активно підтримував її діяльність. Саме завдяки рекомендаціям Рєпіна багато робіт одеських художників помітив і придбав для своєї галереї знаменитий колекціонер Павло Третьяков.
У 1914 році 70-річний Рєпін приїхав до рідного Чугуєва, щоб створити тут — на рідній землі з її традиціями свободи — вільну Художню школу. Він виділив для цієї мети власні кошти, а місцева влада — земельну ділянку. Ці плани зруйнувала Перша світова війна, що розпочалася, і художник виїхав до Фінляндії, де прожив до самої смерті у 1930 році.
Але Україна й козацька тема жили в його душі до самого кінця: уже у Фінляндії він почав створювати свою останню картину олією — «Гопак».
Чому важливо зберегти українську спадщину Рєпіна
Авторка статті про Рєпіна на LB наводить ще чимало фактів на користь того, щоб… Тут я відійду від теми Рєпіна й узагальню: … щоб думати, коли змінюєш топоніми, а не «махати шаблею» без глибокого розуміння теми і, що не менш важливо, наслідків непродуманих перейменувань. А таке розуміння, схоже, є далеко не завжди.
Але ж, на думку автора цих рядків, який уже майже чотири роки аналізує тему перейменування топонімів, є (чого гріха таїти) випадки, які дають підстави припустити: якщо так піде й далі, то, наприклад, Одеса залишиться без Дерибасівської! А що, адже Осип Дерибас — здавалося б, типовий персонаж для дерусифікації та деколонізації. Але це якщо міркувати не верхніми, а нижніми півкулями…
Читайте також: В Одесі вулиця Перепечка стала вулицею Лятошинського: ким були ці люди
Валерій Боянжу, Херсон — Одеса
