Ключові моменти:
- Дамські альбоми ХІХ–ХХ століть виконували роль особистого простору для емоцій і зізнань задовго до появи соцмереж
- У записах поєднувалися українська, французька та російська мови — як віддзеркалення багатомовної Одеси
- Альбоми зберегли не «парадну» історію, а інтимну хроніку кохання, болю і самотності
День закоханих — привід згадати не лише сучасні зізнання, а й те, як про кохання говорили в Одесі понад сто років тому. У ХІХ–на початку ХХ століття таким простором щирості були дамські альбоми — особисті книжечки з пожовклими сторінками, де зберігалися слова, не призначені для сторонніх.
Про ці альбоми розповідає Петро Манелис, засновник музею-кав’ярні “Стара Одеса”, у колекції якого зібрані альбоми одеситок ХІХ–ХХ століть. Вони наповнені віршами, малюнками й зізнаннями різними мовами — як жива, багатомовна хроніка почуттів міста.
Кохання на пожовклих сторінках: альбоми одеських дам
День закоханих… Як тут не згадати альбоми одеських дам позаминулого та початку минулого століття — ті самі товсті книжечки з замочками, квітами на обкладинках і пожовклими сторінками, де зберігалися зізнання в коханні, зітхання, надії й розчарування.
Що ж таке дамський альбом давніх часів?
Як розповідає засновник музею-кав’ярні «Стара Одеса» Петро Манелис, у його колекції є ціле зібрання таких суто особистих «щоденників з картинками».
Альбоми одеських дам ХІХ–ХХ століть наповнювалися побажаннями, малюнками та віршами від подруг, родичів і, звісно ж, кавалерів. Вони були популярними ще до появи масових вітальних листівок — фактично, це був прообраз сучасних соцмереж: простір для емоцій, знаків уваги та маленьких драм.
Що ж таке дамський альбом давніх часів?
Гортаючи пожовклі сторінки, можна прочитати зізнання українською, французькою, російською мовами. У колекції музею — переважно альбоми одеситок. Вони прикрашені акварельними квітами, силуетами дам у капелюшках, витонченими орнаментами, а між малюнками — вірші, філософські роздуми, інтимні рядки про любов і самотність.
Гортаємо сторінки
Гортаємо сторінки, читаємо:
Якби вона знала любов мою щиру,
Вона б не кидала мене.
Любила б, кохала,
Як мати дитину.
Всю душу б віддала мені.
Не говори холодного «Прощай»!
Но ласково мне молви «До свиданья»!..
И что с тобою быть или не быть
Вопросом стало жить или не жить.
Інший голос — з ображеною гідністю:
Моя любов для Вас забава,
Ее находите смешной.
Но, милый друг, грешно Вам право,
Так издеваться надо мной.
Ці рядки не призначалися для широкої публіки. Вони писалися «для неї», «для нього», «для пам’яті». У них — наївність, щирість і та сама одеська багатомовність, що завжди була рисою міста.
Читайте також: У «Старій Одесі» з’явилася незвичайна ялинка: її прикрасили старовинні різдвяні листівки (фоторепортаж)
Не просто милий антикваріат
Дамські альбоми — це не просто милий антикваріат. Це жива хроніка почуттів, у якій любов не прикрашена фільтрами, а біль не прихований за смайликами. Це простір, де молоді панянки дозволяли собі бути слабкими, закоханими, іронічними або відвертими.
І тепер, у День закоханих, ці пожовклі сторінки звучать несподівано сучасно. Бо питання «бути чи не бути разом» і досі залишається питанням «жити чи не жити» — лише форма зізнань змінюється.
Раніше ми розповідали, що в Одесі знайшли телеграму XIX століття, яка руйнує міф про «романтичне» місто.
Читайте також: Як світло нормували в минулому: в Одесі показують унікальні світильники та документи
Фото авторки
