Ключові моменти:
- Дослідження Центру контент-аналізу зафіксувало спадання української мови в Одеській області у соцмережах
- Живе спілкування в Буджаку і Бессарабії не завжди відповідає онлайн-статистиці
- Учителі та керівники ліцеїв відзначають зростання використання української після початку війни
- Перехід на державну мову відбувається поступово — через школу, родину і мовне оточення, а не примус
За даними Центру контент-аналізу, в Одеській області фіксують спадання вживання української мови у соцмережах — висновки зроблено на основі дописів у Facebook, Twitter та TikTok. Водночас онлайн-статистика не завжди відображає реальну мовну ситуацію. Особливо це стосується півдня регіону — Буджака і Бессарабії, де багатомовність історично є частиною повсякденного життя.
Авторка матеріалу — уродженка Буджака, яка з дитинства живе в багатомовному середовищі й добре знає специфіку регіону зсередини. Саме тому редакція вирішила перевірити, якою мовою насправді спілкуються мешканці громад поза соцмережами — у школах, родинах, крамницях і культурному житті.
У матеріалі зібрані прямі коментарі вчителів української мови з понад 30-річним досвідом, керівниці ліцею та мешканців сіл Буджацької і Бессарабської громад. Їхні спостереження дозволяють побачити, як змінюється мовний вибір під впливом війни, освіти й особистого прикладу, а не адміністративного тиску.
Чого вчить Одещина?
Коли моя тітка з Кіровоградщини вперше приїхала до нас у гості автобусом з Одеси, то була дуже здивована: «Якою мовою ви тут розмовляєте? Тут що, усі іноземці? Я нікого з пасажирів не могла зрозуміти».
Так, треба жити в Бессарабії, щоб звикнути до мовного різноманіття.
Я народилась у Буджаку, мій батько – татарин, мати – черкаська українка. У Буджацькій громаді є два села, де говорять українською – Височанське і Петрівка. Мої сусіди – молдавани і болгари.
Отже, знаєте, чого навчає багатонаціональна Одещина дітей змалечку? Дуже важливим речам – толерантному відношенню до людей всіх націй, повазі до їх мови, звичаїв.
Так, на півдні Одещини у побуті здебільшого звикли користуватися російською. Проте під час війни української в Буджаку стало більше.
Гострі питання про результат дослідження, про перехід на українську мову, про відмову від мови країни-агресора ми поставили вчителям української мови, які у професії вже багато років, можуть оцінити ситуацію та надати поради для батьків.
Потрібен мовний простір
Володимир Новошицький, викладач української мови в Бессарабському ліцеї, вчитель вищої категорії, досвід роботи – 37 років.
– Усе залежить від оточення, родини і бажання. Кажу батькам: «Ми повинні працювати в тандемі – забудьте російську, говоріть з дітьми українською, намагайтеся». Добре, коли вдома розмовляють болгарською, молдавською, гагаузькою мовами, – це зберігає національне коріння. Але українська мова має бути як мова загального спілкування.
– Як легше перейти на українську?
– Більшість бессарабців розуміють мову. У школі, вдома я завжди користуюся державною і помітив, що діти, дорослі в розмові зі мною також переходять на українську. Тобто потрібен мовний простір. А у нас зайдіть майже в будь-яку крамницю, кафе, аптеку – усюди до вас звертаються російською.
– Які є дієві способи змінити ситуацію?
– Я проти якихось примусових заходів, але як член виконкому Бессарабської селищної ради виступав з пропозицією створити комісію, щоб пройтися по закладах торгівлі, установах та провести профілактичні бесіди. У нас є популярна серед місцевих група у Фейсбуці – «Тарутинська бесідка». У ній я започаткував рубрику «Вивчаємо мову», де подаю доступно цікавий матеріал. Люди читають охоче, завжди багато позитивних відгуків, лайків. В мене є знайома родина з Бессарабського, в якій свідомо прийняли рішення перейти на українську в побуті, і їм це непогано вдається.
– Як вважаєте, що є поштовхом до переходу на українську?
– Перед нашою розмовою запитав своїх учнів, що спонукає їх до вивчення мови. Антон Майборода, учень 10 класу, дав таку відповідь: «Нас надихаєте своїм прикладом ви, бо ви спілкуєтеся з нами українською не тільки на уроках». Дуже пишаюся своїми учнями, які за високі досягнення у вивченні мови завжди отримують нагороди на українознавчих конкурсах. Взагалі, за результатами ЗНО, 75% моїх учнів мають знання з мови на високому та достатньому рівні. Тож в нас є потенціал. Потрібен час, щоб виросло нове покоління, для якого українська буде основною мовою спілкування.
А ще моя найбільша гордість – мої учні, які є офіцерами ЗСУ і захищають нашу державу. Це полковник Олександр Михайловський та старший лейтенант Максим Куру.
НУШ, батькі та інтернет: шо заважає школярам Одещині вивчити українську
Володимир Плохой, вчитель української мови вищої категорії Буджацького ліцею, досвід роботи – 30 років:
– Впевнений, що національність при вивченні мови неважлива. Що б дійсно допомогло запровадити мову в побуті – це телебачення. Але діти не дивляться телевізор, вони сидять у телефонах, а там самі розумієте, що коїться. Додається те, що поза школою в родинах рідко спілкуються українською і дуже мало читають. Звідси – короткочасна пам’ять. Раніше вивчити вірш напам’ять було простим способом отримати оцінку. Зараз же діти не можуть запам’ятати навіть короткі вірші.
– Що потрібно робити, щоб знати мову добре?
– Щоб знати мову добре, треба думати нею. Мене як вчителя бентежить той факт, що в українській стало багато іншомовних, запозичених слів, навіть у підручниках. Чому, наприклад, не назвати квест грою або тренінг – навчанням? Не сприяє вивченню мови і Нова українська школа (НУШ), яка дала забагато свободи. З досвіду бачу, що діти, які навчалися за старою програмою, показують кращі знання, ніж ті, що вчаться за новою. Моя випускниця Світлана Двойнова навіть була переможницею Всеукраїнського конкурсу мовознавців і отримувала президентську стипендію.
– Чи буде колись південь Одещини розмовляти державною?
– Гадаю, буде. Проте якщо змушувати людину робити щось всупереч її бажанню, це викличе тільки опір. Потрібне бажання. І воно з початком російської агресії збільшилося. Що б там хто не казав, зараз спілкуватися українською в нашій місцевості, як кажуть діти стає трендом. Приємно, що дедалі частіше батьки не української національності свідомо говорять вдома з дитиною державною.
Корисне посилання: Заговорити українською: одеситам пропонують пройти безкоштовний курс
«Більшість наших дітей володіє трьома мовами»
Ірина Парлікова, керівниця Петрівського ліцею, вчителька української мови:
– Петрівськ – село з переважно болгарським населенням. Коли я переїхала сюди з Височанського, зі мною всі говорили болгарською. Я з українського села, української родини, і болгарська для мене була іноземною. Свекруха мені сказала: «Як це ти не знаєш нашу мову, ти мусиш знати»! І я вивчила болгарську. Зараз, коли мені болгари кажуть, що не знають українську, я їм відповідаю так, як колись мені свекруха.
– Але російська залишається основною мовою спілкування?
– Більшість наших дітей володіє трьома мовами – українською, болгарською і російською. Проте російською лише на побутовому рівні – пишуть і читають діти тільки українською, деякі – і болгарською. Це вже говорить про те, що російська мова поступово втрачає свої позиції у нас. Пробують говорити не лише учні, а й дорослі. Староста Сергій Бугор – болгарин, але вивчає мову, і на сільських заходах говорить українською. Перейшли на державну працівники Будинку культури, бібліотеки, старостату. Хоча, зауважу, у Петрівську російська мова ніколи не була основною, лише болгарська.
«Хай йому грець!»: емоціонуємо від душі
Катерина Добра, учасниця вокального народного ансамблю «Веснянка» Красненського будинку культури, розповіла, що з початку війни колектив повністю виключив зі свого репертуару російські пісні.
– Ми співаємо на різних мовах – болгарській, молдавській, гагаузській, ромський, але більшість наших пісень українською. Красне ж гагаузьке село, але останнім часом красненці дедалі більше використовують українські слова. Моя дочка Діана, вчителька Красненського ліцею, повністю перейшла на українську і дитину привчила. У селі навіть і лаятися почали українською: «хай йому грець», «якого дідька», «під три чорти» добре прижились. А якщо люди почали вже емоції передавати мовою, то вона точно стає рідною.
Власна думка: про роль телебачення у вивченні мови
Моя знайома, коли переїхала з Іспанії в Португалію, була здивована, як добре знають англійську мову в Португалії. Причому не тільки молодь, а й старше покоління. З’ясувалося, усе просто – в них по телевізору демонструють багато серіалів та фільмів англійською. Люди дивляться й одночасно вчаться.
Але на півдні Одещини з телебаченням проблеми – комусь спало на думку зробити більшість національних каналів платними. Кабельне телебачення є лише в Бессарабському. А в селах Буджацької і Бессарабської громад для того, щоб дивитись українські канали, треба купувати спеціальний пристрій до телевізора – смарт-ТВ-приставку. До того ж її треба налаштувати. Для цього потрібні гроші та майстер. Майстрів у селах немає, грошей людям і так не вистачає, тому й виходить, що ніхто не дивиться телебачення взагалі, а користуються лише інтернетом. «Безкоштовний» телемарафон зараз вже нікого не цікавить: серед опитаних мною місцевих його не дивиться ніхто. А от національні канали, такі як «1+1», «ICTV», «СТБ», «ІНТЕР», «ТЕТ» народ дивився би охоче. І заразом вивчали би люди українську мову.
Раніше “Одеське життя” з’ясувало, як Одеса живе без російської культури?
До теми: Диплом з одеської барахолки, або як радянський діяч застрелився через українську мову.
