Ключові моменти
-
Чернече — одне з найстаріших і найчистіших сіл Одещини, розташоване серед мальовничих пагорбів Подільської височини.
-
Центральний ставок із прозорою водою став символом села та улюбленим місцем відпочинку місцевих.
-
Громада активно розвиває інфраструктуру: парк, дитячий майданчик, освітлення, Будинок культури, ФАП і гімназію.
-
Жителі разом з підприємцями підтримують село та допомагають ЗСУ — від маскувальних сіток до волонтерських ініціатив.
-
У Чернечому збереглася легенда про цілющу криницю, яку щороку освячують на Івана Купала, і від якої походить особливий дух села.
Чому Чернече – найчистіша місцина Одещини?
Село Чернече знайшло прихисток на пагорбах Подільської височини за п’ятнадцять кілометрів від міста Балти. З якого б боку не заїжджав у село, перед очима чарівні сільські краєвиди: причепурені обійстя, вибілені хати та зорані городи. Попри всі виклики, громада живе.
Черенче є одним з найстаріших сіл Одещини – засноване 1658 року. Село розкинулося на берегах річки Смолянки – притоки Савранки, що впадає в Південний Буг. Особливою окрасою є ставок у центрі села, який зародився під час розширення річки. Тепер тут і місцеві, і гості відпочивають та ловлять рибу. Заядлі рибаки кажуть, що найсмачніша риба – в чернеченських ставках.
Екологи стверджують, що село Чернече – одна з найчистіших місцин Одещини. Це видно навіть неозброєним оком.
Починаючи з узбіч і завершуючи околицями села, ви ніде не побачите жодного папірця. А ставки такі прозорі, хоч воду пий.
Перемогли та отримали автомобіль
Світлана Білоус – староста старостинського округу №4, куди входять села Чернече, Новополь, Волова, Крижовлин, з 2011 року очолювала Чернеченську сільську раду.
– Ми у 2012 році були переможцями щорічного обласного конкурсу сільських та селищних рад з розвитку соціальної інфраструктури та благоустрою території. Нагороджені дипломом першого ступеня та автомобілем, – розповідає староста.
Жителі села вважають винагороду цілком заслуженою.
Сьогодні у селі освітлюються вулиці, є впорядковані автобусні зупинки, працює Будинок культури, діє фельдшерсько-акушерський пункт.
Центральну вулицю прикрашають троянди, берізки, хвойні дерева. Тут же – чудовий парк культури та відпочинку, де проводить час молодь. Поруч – дитячий майданчик з фонтаном.
Дитячий майданчик – справа всього села
Облаштування місця відпочинку для дітей стало справою всього села та приватних підприємців, які працюють на території Чернечого. Майданчик є частиною парку культури, де ростуть фруктові і декоративні дерева, кущі. Крім того, звідси відкривається гарний краєвид – голубе плесо ставу, що розкинувся в долині.
Долучаються до впорядкування пенсіонери, учні, підприємці, депутати, працівники старостату, Будинку культури, сільської амбулаторії. Чималу допомогу в покращенні санітарного стану села надають керівники сільгосптовариств Сергій Білоус, Сергій Білий, підприємець Микола Чорнолуцький.
Коли лунає дитячий сміх – село живе
фото
– У школі навчаються 63 учня і 21 дошкільник, – розповідає про Чернеченську гімназію її директорка Раїса Беженар.
Йдемо охайними коридорами. Тут добре облаштовані профільні кабінети, комп’ютерний клас, є фотогалерея кращих учнів школи, видатних земляків та тих, хто воював в роки Другої світової війни та нинішніх героїв. Серед видатних людей – Герой Радянського Союзу Сергій Дем’янович Леоницький.
Родзинкою освітнього закладу є шикарний спортивний зал.
Спортзал облаштовано з ініціативи і за власний кошт керівника сільгосппідприємства «Вікторія» Сергія Білоуса. Також за його участі та підтримки районного й обласного бюджетів добудовано позашкільний дитячий заклад. Дитсадок, який спроможний прийняти понад 20 маленьких жителів села, перебудовано з частини будівлі гімназії.
У своєму селі лад наводять самі
Депутат Балтської міської ради, керівник господарства «Вікторія» Сергій Білоус, як тут кажуть, більше уваги приділяє сільським клопотам, ніж власному бізнесу.
– Я тут народився, закінчив школу, привіз сюди дружину, заснував бізнес. Хіба я можу не допомагати своєму селу? А хто має приїхати і наводити тут лад, якщо не ми самі? – каже Сергій.
Немає жодної справи у селі, в якій би не було фінансової підтримки Сергія Білоуса. Це ремонт ФАПу, реконструкція дитсадка, спортзалу, ремонт доріг, прокладення вуличного освітлення, зведення огорожі навколо цвинтаря, облаштування дитячого майданчика тощо.
«Вікторія» має у своєму розпорядженні 2800 гектарів орної землі, на якій вирощується пшениця, кукурудза, ячмінь, соняшник, горох. Цьогоріч урожайність зернових склала понад 50 центнерів з гектара. Соняшник дав 27, кукурудза – 55 центнерів з гектара. Отже, врожай гарний.
Не рахують, просто роблять
У Чернечому гуртуються навколо добрих справ, аби підтримати українських воїнів.
– Ми почали плести маскувальні сітки в Будинку культури та у школі на початку великої війни. Долучаються всі: люди старшого і середнього віку та навіть діти. Скільки сіток сплели, ми не рахували. Робимо окопні свічки, донатимо на ремонт автомобілів, готуємо тушонки, вареники, пиріжки, вертути, салати, печиво. Але виготовлення сіток у нас в пріоритеті, – говорить Світлана Білоус. – Співпрацюємо з волонтерським осередком «Відважна камуфляжна».
Колись у селі всі були ткалями
Ідея створення музейної світлиці при старостаті стала реалізовуватись нещодавно. Тут вирішили не чекати кращих часів, а збирати та зберігати старожитності.
Світлиця повниться не тільки гончарними та вишитими виробами, знаряддям праці та предметами побуту, яким вже понад сотню літ, а й фотографіями селян, які відвойовували село у роки війни, підіймали після розрухи.
Тут зберігається ткацький верстат, який нагадує, що у селі свого часу були всі ткалями та вишивальницями, крім того, що працювали в полі, на фермі та вдома. Є тут домоткані килими, рядна, старовинна скриня.
Легенди від старожилів
Про село Чернече складено багато легенд, які дійшли до сьогодення.
В одній із легенд оповідається, що колись давно тут жив пан, на землях якого знаходилась криничка. Він звелів засипати її джерела. А невдовзі його дочка й син занедужали. До кого тільки не звертався пан, куди тільки не возив їх, а здоров’я дітям ніхто повернути не міг.
Якось до нього зайшла циганка і сказала, що його нещастя минуть тоді, коли він розчистить джерела кринички та омиє дітей її цілющою водою. Пан так і зробив. І на очах у всього люду його діти стали на ноги.
З тих пір щороку на Івана Купала криничку освячують, біля неї збираються ярмарки, сюди їдуть зцілюватись хворі.
Ось так і передається з покоління в покоління разом з легендою благоговійне ставлення до джерел. Тут однаково добре дбають і про криниці, і про став, і про плавні, які сховалися поза городами. Тому-то і не замулюються чернеченські джерела, і не бідніє село на людську щирість.
Звідки пішла назва села?
Історики та селяни впевнені, що назва села пішла від православного монастиря-скита, який знаходився у сусідньому лісі. Поселенці скита (ченці) ховалися в слободі під час набігів гайдамаків. На березі річки Смолянки монахи розташували своє перше поселення – його назва пов’язана зі словом «чернець» – монах. І хоча монахи не вважаються засновниками села, однак їхня присутність вплинула на назву села.
