Листопадовий Приморський бульвар в Одесі дихає тишею і світлом, яке вже не гріє, але все ще ніжно торкається старих фасадів, дерев та ліхтарів. Повітря чисте, прохолодне, прозоре — воно пахне морем, листям і чимось древнім, що нагадує про вічність міста.
Фунікулер, звісно, не працює… Посеред бульвару — саркофаг з античними експонатами, колись відкритий для погляду, тепер закритий поліетиленом. Скло розбили вже давно, і прозора плівка тремтить на вітру, як тимчасова шкіра, що намагається захистити камінь від часу й байдужості. У целофані вже встигли зробити дірку, її залатали скотчем — і в тій латці вже теж діра. Так і живе саркофаг — як символ крихкої охорони минулого, що постійно потребує нової заплати.
Над морем, за деревами, час від часу лунає повітряна тривога. Сирена прорізає спокій бульвару, але не здатна знищити його красу — лише додає до неї шар історії, нерв і правду.
Біля саркофага, яким накрили пам’ятник Пушкіну, стоїть невелика група людей. Тепер цей саркофаг закритий драпіровкою з мапою центру Одеси — українською та англійською мовами…
Жінки сперечаються. Одна впевнена, що саркофаг встановили, аби зберегти пам’ятник. Інша каже, що його поставили, щоб підготувати до демонтажу. Чоловік поруч мовчки дивиться на укриття і тихо запитує:
— А ви впевнені, що пам’ятник взагалі там є?..
Майже всі будинки на Приморському бульварі мають поранення від війни. Десь — тріщини, десь — сліди від уламків. Фанерою закрили вікна, де вибило скло, — вона тепер нагадує тимчасові шви на обличчі міста. Ці латки на фасадах, як і целофан на саркофазі, — німе нагадування про крихкість міського тіла, про те, як Одеса продовжує стояти, навіть поранена.
Біля одного з півциркульних будинків тепер — паркан. Табличка обіцяє новий McDonald’s. Цивілізація впевнено повертається туди, де ще вчора панувала пауза. Але людей поки мало. Хтось із собакою, хтось із кавою, хтось просто мовчки йде, вдихаючи осінь.
Листя грає всіма відтінками листопада — від блідого золота до іржавого червоного. Сонце пробивається крізь хмари короткими спалахами, і навіть старі лавки виглядають святково.
Приморський бульвар — як жива істота, що пережила бурі, окупації, війни, реставрації. І зараз, у цю тиху осінню годину, він стоїть між минулим і майбутнім — поранений, але прекрасний.
Краса у барвах, у повітрі, у тиші.
У всіх відтінках листопада…
Читайте також:
- Одеса між осінню та зимою: як у листопаді розквітають вогні Нового року (фоторепортаж)
- Листопадовий Міський сад Одеси: осіння тиша і дощова чарівність (фоторепортаж)
- Вулиці Одеси стали багряного кольору: що спричинило це диво
Фото авторки
