Одеська команда, що творить історію
Запрошення взяти участь у престижній венеціанській регаті українські ветерани-веслярі отримали влітку. Хлопці одразу розпочали підготовку: тренували фізичну форму, працювали з човном і відпрацьовували маршрут. Досвід міжнародних стартів у них вже був – раніше спортсмени подолали марафонську дистанцію в Греції, пройшовши Егейським морем та вздовж гори Олімп.
Цього разу до Венеції вирушив екіпаж із дев’яти чоловіків: тренери – Віталій Голодок, Валерій Голодок та Віталій Цвіль, ветерани – Євген Каус, Денис Черненко, Михайло Черномаз, Іван Басюк, Олександр Железняков та Віталій Маслов.
Життя без бар’єрів: як ветерани в Одесі стають спортсменами
Кожен ветеран прийшов до адаптивного веслування власним шляхом. Наприклад, для Євгена Кауса спорт почався під час реабілітації в санаторії «Аркадія» за порадою лікарів. На фронті він з 2019 року, під час боїв на Херсонському напрямку втратив обидві ноги.
Вже у 2024-му році Євген у складі збірної України представляв Одещину на перших зимових «Іграх нескорених» у Канаді, де виступав у керлінгу, біатлоні та скелетоні. Він також отримав сертифікат тренера з веслування на ялах і разом із командою подолав 55 кілометрів, за що був відзначений почесним срібним кільцем FORTIS.
– Чесно кажучи, спершу я насторожено ставився до веслування. Я й до поранення не дуже добре плавав. А тут постійно на воді, ще й у кріслі, яке ременями кріпиться до човна. Думав: якщо перевернуся, то разом із ним. Потім ми придумали більш безпечне сидіння. Страх зник і мені почало подобатися, – зізнається спортсмен.
Євген був одним з перших, хто приєднався до клубу веслярів. Згодом команда почала стрімко зростати, тепер в Одесі є ціла збірна з адаптивного веслування. Вони тренуються навіть взимку і майже кожного дня.
– Наше перше тренування було на Куяльнику. За мною приїхав спеціально обладнаний мікроавтобус з пандусом і підйомником – усе, як належить. Так усе й почалося. За цей час у мене була невелика перерва, коли я брав участь в «Іграх нескорених», потім переніс операцію та повернувся до тренувань. Адже як без команди? Ми збираємося, п’ємо чай, каву. Ми стали як сім’я, – розповідає Євген.
Ветерани зізнаються: веслування дає емоційне полегшення та відволікає від негативних думок.
– Тут ти постійно зайнятий. Починаєш думати про інші речі, потрапляєш у своє середовище, де тебе розуміють. Тут є все і для душі, і для тіла, – кажуть веслувальники.
Як війна розвиває спорт?
На жаль, саме війна стала поштовхом до розвитку адаптивного спорту. Так вважає Віталій Голодок, голова Одеського відділення Федерації морських багатоборств України та автор ідеї адаптивного веслування.
– Коли ми почали працювати з ветеранами, особливо з важкими пораненнями, постало питання: що робити під час реабілітації, щоб вона була справді дієвою і щоб людина не втратила бажання одужувати? – кажє Віталій Голодок.
Оскільки він сам займався веслуванням, то зрозумів, що цей вид спорту підходить ідеально: він відновлює тіло, не завдаючи шкоди організму. Вже навіть лікарі з Києва телефонують і кажуть, що такий підхід дійсно працює.
Близько півтора року тому ветерани почали збиратися разом для тренувань. До них долучалися й усі охочі, хто шукав спорт та здоров’я.
– Мені пощастило, – ділиться один із веслувальників. – Раніше нас вважали просто «інвалідами», а тепер нас сприймають нарівні з ветеранами. Ми стали людьми з інвалідністю.
– У цьому ключова різниця, – пояснює Віталій Голодок. – Коли тебе приймають як людину з інвалідністю, ти відчуваєш себе інакше. Хлопці без руки й ноги подолали 70 кілометрів у змаганнях з веслування – хіба це не диво?
Сучасні одеські яли як прототип козацької «Чайки»
Історія українського веслування має глибоке коріння. Сучасний ял – це прототип козацької «Чайки» – легкого й маневреного судна, на якому запорізькі козаки ходили Чорним морем і досягали берегів Туреччини та Європи. Тож, коли сьогодні ветерани виходять на тренування чи беруть участь у міжнародних змаганнях, вони не тількі займаються спортом – вони відроджують традицію своїх предків.
– Навіть за радянських часів ялові перегони були дуже розвинені. Це вважалося народним видом спорту. І в Одесі це мало великий масштаб, – додає Голодок.
Сьогодні яли адаптують спеціально для ветеранів з ампутаціями. Так було модернізовано й човен, який вирушив разом з одеситами до Італії.
Шлях нескорених одеситів до Венеції
Участь в історичній регаті стала знаковою подією не лише для ветеранів та Одеси, а й для всієї України. Підготовка потребувала багато сил та витримки, але бажання було сильнішим.
Денис Черненко з позивним «Єврей», який втратив обидві ноги після атаки дрона, згадує: те, що починалося як звичайна реабілітація, швидко переросло у справжню команду з реальними результатами.
– Спершу ми їздили за власні кошти, усе робили самі. А потім про нас дізналися і з’явилися нові можливості: ще одна поїздка до Греції, тепер Венеція. І все це за один рік. Ми взялися за весла – і почали перемагати! – з усмішкою каже він.
Сьогодні Денис – чемпіон України з веслування 2024-го і 2025 років та віце-чемпіон Європи 2024 року. Ще недавно він навіть не знав, що таке ял, а тепер упевнений: це його спорт.
– У житті не завжди все йде за планом, як і на війні – треба бути готовими до всього. Хоч ми й продумали свій шлях до Венеції, попереду нас чекали пригоди, – розповіли ветерани.
Команда планувала дістатися Венеції на спеціально облаштованому автобусі, проте на кордоні з Угорщиною її на певний час затримали прикордонники. І це попри те, що було очевидно: перед ними військові, які їдуть на змагання.
– Пройшло чимало часу та нас все ж пропустили, але довелося підключати адміністрацію нашого міста. Ми так і сказали угорцям: «Хлопці не здавалися в окопі – і тут не здадуться. Тільки вперед!», – згадує Денис Черненко.
«Такого у Венеції ще ніхто не робив, тільки одесити»
У самій Угорщині спортсменів приймали тепло. По приїзді до Італії команда була вражена красою Венеції. Ветеранів тішило й те, що їм зустрічалося багато українців. Проте найсильніше враження залишила зустріч з італійською Національною гвардією.
– Коли ми гуляли містом, службовці гвардії підійшли до нас та запитали, чи ми українські ветерани. Почувши «так», вони зняли з себе шеврони й віддали нам. Це були неймовірні відчуття. На площі зібрався натовп, люди навіть фотографували цей момент, – пригадує Денис.
А ось ще одна історія, яка сталася з нашими хлопцями. У Венеції велика проблема з паркуванням: або не вистачає місця, або воно дуже дороге. Та коли поліцейські дізналися, що це українські ветерани, їм дозволили залишати автобус безоплатно на місцях для спецтранспорту.
– Такого у Венеції ще ніхто не робив, тільки одесити, – сміються хлопці.
Попри те, що наші спортсмени брали участь лише в історичній частині регати, вони були готові до всього.
– Мер Одеси хвилювався, що ми проведемо на воді вісім годин. Так, ми були у човні зранку до вечора, без змоги вийти на обід чи «перекур». Але для нас це дрібниці. Ми й по 24 години трималися на веслах. Головне – мати воду й сухпай, як у справжніх окопах, – знову жартують хлопці.
Одесити стали головною сенсацією Венеціанської регати
Про них написали всі венеційські медіа. Вони були єдиними, хто підняв наші прапори та на всю Венецію крикнув: «Слава Україні!» та «Одесі!». Старший тренер Віталій Цвіль каже, що найважче у Венеції було не на дистанції, а під час очікування старту.
– За день до нього відчував напруження: чи все взяли, чи нічого не забули? А що, якщо щось зламається?
Втративши руку ще в юності, Віталій не лише знайшов новий шлях, а й став прикладом для інших. Сьогодні він – чемпіон України з веслування 2024-го і 2025 років та срібний призер Європи 2024-го. Тепер допомагає захисникам долати труднощі.
– Для мене велика честь бути частиною цієї команди. У човні я можу покластися на кожного. І так само поза ним! Я ніколи не забуду, як наш ял під прапорами України та Одеси проходив Гранд-каналом. Ми відчували величезну підтримку, – ділиться Віталій.
Цей вид спорту унікальний не лише своїм історичним корінням, а й тим, що він єдиний командний, де разом можуть виступати спортсмени з різними фізичними ураженнями.
– У нас є веслярі без рук і ніг, є повністю незрячі спортсмени, є люди з ампутаціями. І всі вони виходять на старт разом, як єдине ціле, – пояснює старший тренер. – До речі, одеська команда була єдиною, що представляла адаптивний спорт на змаганнях.
– Бачили б ви, як їх вітали люди навколо, скільки було поваги, – розповів Олексій Морозов, голова ГО «Безбар’єрні» та радник мера Одеси з питань безбар’єрного простору. – Наші ветерани й спортсмени здатні перемагати будь-де. Сьогодні Одеса є прикладом для всієї України та світу. І все це стало можливим завдяки активному розвитку адаптивного спорту в нашому місті. З’являються нові напрями, формується необхідна інфраструктура – спорткомплекс біля моря, нові інклюзивні локації, пляж. Все більше людей отримують доступ до спорту та якісної реабілітації.
Фото ГО «Безбар’єрні» та Відокремлений підрозділ «Федерація морських багатоборств України» міста Одеса
Читайте також:
