Хочеться охопити все, але не вистачає часу
– Знаєте, коли я навчалася на ткалю в Одеському училищі, у нас був гурток «Молода хазяйка». Ми з дівчатками навчались в’язати, вишивати, плести макраме. Навіть сплели такі неймовірні штори, що вони стали гордістю училища. Взагалі-то я мріяла стати швачкою, а стала ткалею. І хоч робота була не дуже до душі, працювала на совість – замість восьми ткацьких верстатів обслуговувала одинадцять. І плести та вишивати не полишала, – розповідає Людмила Кучер.
Читайте також: «Золотий вік» в’яже шкарпетки, плете сітки, готує смаколики
У жінки є ще безліч різних захоплень.
– Я вмію плести гачком серветки, в’язати на спицях, вишивати рушники, виробляти фігурки для оздоблення саду, ще пишу вірші та оповідання. Зараз дуже модно давати друге життя меблям. Мене захопила і ця робота. Мої уподобання поділяє донечка Наталка. Ми з нею вже оновили деякі речі. Хочеться ще зайнятися рослинами – їх у мене дуже багато. Але на все не вистачає часу, – розповідає Людмила.
Переслідував один і той самий сон
Людмила не звикла покладатися на когось. Завжди старалась робити все власними силами, заробляючи на життя. Навіть п’ять років працювала у Польщі.
Але й там у вільний час займалась творчістю: плела різдвяні віночки, робила свічки, оздоблювала коробки у креативні скриньки – все це залюбки роздаровувала. І весь час на чужині її переслідував один і той самий сон – рідна хатина з ошатним обійстям.
Згодом жінка вирішила: все, досить. Треба бути вдома. І повернулась на Кодимщину. Тут, у власному будинку, який, мов писанка, розташований серед розкішного саду, сон із хатою зник.
На тему: Фото в інтернеті змінило життя: як майстриня з Балти малює картини вовною
Невдала робота стала найдорожчою
Найперший гном і сьогодні є найдорожчою реліквією її колекції, хоча і сплетений із якоїсь старої шкарпетки.
Коли вона його доробила, то фото виклала у Фейсбуці – хотілося поділитися своїми успіхами. Натомість якась жіночка розкритикувала її роботу. Людмила спочатку образилась, а потім вирішила зробити кращого, і взялася удосконалювати свої вміння.
Тепер її роботи неперевершені.
– В основному я роздаровую своїх гномів – люблю робити людям приємне. Але, якщо є охочі, то можна й продати. За минулий рік я створила колекцію з 25 гномів. Вони всі різні, неповторні.
Сьогодні гноми пані Людмили живуть не тільки на Кодимщині. Вони полюбилися і прижилися у Києві, Одесі, Варшаві.
– Я роблю своїх ляльок з гарним настроєм. Сідаю творити тільки тоді, коли нікого немає вдома, коли в хаті тихо. І переконана, що у них світла аура і вони навіть можуть виконувати роль оберегу, – каже Людмила.
У майстрині є купа тканини, яку вона прискіпливо добирає для кожної роботи. А ще знайомі віддають клаптики, відрізи залишків.
– На спідниці йде шифон, фатін, на черевички – фетр, хутро. Для верхнього одягу – пальтова тканина, велюр, вельвет. Дуже гарно і легко шити з велюру. Підбираю тканину таким чином, щоб вона відповідала задуманому образу.
Вас зацікавить: На Одещині розбиті ялинкові іграшки стати початком нового життя: новорічна історія Катерини Ротар
І творять, і будують разом
Людмила, її донечка Наталка та онук Михайло завжди щось майструють. Вимурували теплицю, підсобні приміщення. Купили шліфувальну машинку, щоб оновлювати меблі.
А нещодавно купили хату для Наталки і перебудували її по-своєму. Це була доньчина мрія. Вона навіть створила теку фотографій «Дім моєї мрії», до якої увійшли знімки всіх робочих процесів.
– Саме життя підказує ідеї і дає можливості на їхнє втілення. Мені все цікаво. Приємно, що й доньці, й онуку подобається творити і працювати руками, – розмірковує Людмила.
Сьогодні Людмила продовжує пробувати свої сили все у нових ремеслах, має маленький збірник оповідань, пише вірші, навіть мріє написати книгу про власну родину. Але найбільшою її любов’ю досі залишаються чарівні гноми.
Раніше ми розповідали: Її ніжно називають «бабуся»: як пенсіонерка з Подільська стала однією з найяскравіших волонтерок України.
