Сергій Єлькін – тренер, який зумів вивести юних спортсменів та ветеранів футболу на міжнародний рівень. Проте він сам, при всій його любові до футболу, міг би не стати футболістом. Адже його батько не схвалював захоплення сина.
З чого все почалося?
Сергій ще у дитинстві, яке проходило на Кіровоградщині, у місті Новоукраїнка, записався до футбольної секції. Йому тоді було сім років. Вчився він під керівництвом талановитих тренерів Володимира Рєзнікова та Володимира Демидова. Десятикласником вже грав за збірну Кіровоградської області на першість України. У складі команди «Колос» став чемпіоном області та переможцем зональних всеукраїнських змагань серед сільської молоді.
Тренер Сергій Єлькін
Читайте також: Як тренер з Ананьєва розвиває дитячий футбол та вже виховав чемпіонів
Хлопець зростав у вчительській родині. За бажанням тата Сергій вступив до Одеського вищого інженерного морського училища, навчався на судноплавному факультеті. Але і тоді грав за збірну закладу.
Потім була служба в армії. А після – навчання на факультеті фізкультури в Одеському педінституті. Тоді на факультеті готували не тільки вчителів, а й тренерів.
Там Сергій зустрів свою кохану – Валентину. Він перевівся на заочне навчання та пішов працювати до Кодимської дитячо-юнацької спортшколи.
За сорок років виховав 200 футболістів
Сергій Авімович за сорок років роботи виховав понад 200 юних футболістів. У нього вчилися не лише кодимчани, а й діти з Лисогірки, Івашкова, Загніткова, Будеїв, Тимкового, Шершенців. Багато з них присвятили себе професійному футболу, чим дуже пишається тренер.
Тренер дає настанови гравцям перед матчем
Вихованці Сергія Єлькіна ставали переможцями турнірів різних рівнів: чемпіонами України під час змагань Всеукраїнської асоціації сільського футболу; віце-чемпіонами області в турнірі серед закладів освіти та ДЮСШ; чемпіонами області в змаганнях на призи клубу «Шкіряний м’яч» тощо. Нещодавно команда посіла третє місце на всеукраїнському турнірі в Буковелі.
Ще на тему: «Ми вчимо один одного»: як трудовик став креативним вчителем інформатики
Днями гравці здобули Кубок за перше місце у турнірі, який відбувся у селі Тимкове під час відкриття спортивного майданчика.
До речі, майданчик у Тимковому – це футбольне поле зі штучним покриттям розміром 40 на 20 метрів, про яке мріють і футболісти Кодими. Облаштовано його за кошти обласного бюджету з ініціативи Слобідського селищного голови Віктора Доцуленка та голови Одеської військової адміністрації Олега Кіпера, який зростав у цьому селі та грав у Тимківській футбольній команді та за збірну Кодимського району.
60 років – саме час для улюбленої справи
– Завершивши тренувати дорослу команду, я почав розвивати ветеранський футбол. В команді грають ті, кому 60 і більше. Я вам скажу, що шістдесят – це не той вік, щоб перестати займатися улюбленою справою. Це якраз той час, коли ми можемо бути взірцем для молоді, – поділився думками Сергій Єлькін.
Сьогодні він не тільки тренує ветеранів футболу, а й разом з ними грає.
Команда ветеранів футболу після міжнародного турніру в Турції
– Честь Кодимщини поряд з кодимчанами захищають і мої колеги та друзі з різних міст України – з Харкова, Львова, Сум, Чернівців. Географія моєї команди – це Україна, – пишається тренер.
Недавно футбольна команда «Ветеран Кодими» 60+ повернулася з перемогою з Анталії (Туреччина), де проходив міжнародний турнір. Кодимчани вперше виступали на таких змаганнях. І вибороли почесне третє місце, змагаючись з представниками Америки, Англїї, Болгарїї, Туреччини та інших країн світу.
Кожна поїздка на змагання – це і екскурсія
Як ви думаєте, що найважливіше для спортивних тренерів? Звісно, високі спортивні результати вихованців. Для Сергія не менш важливим є і виховати розумних, сильних і мужніх, відданих Україні людей.
Читайте також: Корсар з Любашівки: на ноги встав, але як жити далі?
– Я хочу, щоб опановуючи футбольні навички, діти навчалися любити свій край, свою Батьківщину. Мені завжди хотілося показати дітям Україну, з її багатющою культурою та історією. Тому стараюсь організовувати більше поїздок на змагання в різні куточки нашої країни. Ми були у Вінниці і Харкові, Хмельницькому і Дніпрі, Львові і Тернополі, Полтаві і Херсоні, Миколаєві і Приморську, Скадовську і Ужгороді, – розповідає Сергій Єлькін.
Скрізь, де відбуваються ігри, тренер обов’язково веде дітей на екскурсії, знайомить їх з історичними пам’ятками.
І навіть війна не стала перешкодою до спортивних перемог. За роки війни діти зіграли 15 турнірів, мають нагороди і кубки.
– Ми тренуємось, їздимо, знайомимося з гравцями. Це допомагає дітям усвідомити, що всі українці – з заходу і сходу, з півночі і з півдня – об’єднані у боротьбі за перемогу. І у багатьох з них батьки на фронті захищають Україну, – продовжує тренер.
Розкажемо світу про Кодиму
– Сергію Авімовичу, як вдається організувати стільки поїздок?
– Раніше нам трохи допомагали фінансово спонсори. А останнім часом їздимо за власні кошти – збираємо однодумців, людей, закоханих у футбол, які усвідомлюють, наскільки важливим є спорт у житті дітей і дорослих.
Нещодавно команда юних футболістів повернулася з Микуличина, що на Івано-Франківщині, де здобула срібло. У грудні тренер з молодшою та старшою групою збираються на турнір у Тячів та до Межигір’я на Закарпаття.
Юні футболісти із здобутим у Микуличині срібним Кубком
Також у планах поїздки на змагання – як із дітьми, так і з дорослими – за кордон. Адже футболісти отримали запрошення від представників багатьох країн світу.
– Ми на спортивних майданчиках в кожній країні заявлятимемо про Україну та про невеличке містечко, в якому люблять футбол і свою країну, – розповідає тренер.
– Які ще плани маєте на цей рік?
– Знаєте, дуже хочеться, щоб нарешті був добудований футбольний майданчик і в Кодимі, який вже вісім років у стадії завершення. Адже наші спортсмени заслуговують на те, щоб мати сучасне футбольне поле. Щодо планів, то напередодні Різдва я запланував грандіозне спортивне свято, на якому зберуться друзі і колеги з усієї України. Ми проведемо спортивні зустрічі, присвячені ЗСУ, а також екскурсії для гостей міста – нам є що показати і є чим пишатися. Адже і в маленьких містечках є простір для втілення великої мрії.
Раніше ми розповідали: Реабілітація за власний рахунок: чому ветерани залишаються сам на сам зі своїми проблемами.
