Ви думаєте, що життя сільської жінки – це обов’язково город, гуси та корова? А ще хустка на голові та галоші на ногах? Зовсім ні! Наприклад, життя Людмили Базаджи з села Котловина Ренійської громади – це авторські пісні, їх аранжування, зйомки відеороликів та фотосесії у шикарних костюмах. Напередодні Дня сільської жінки, яку світова спільнота відзначає 15 жовтня, ми взяли у цієї творчої сільської жінки та мами трьох дітей інтерв’ю.
Передзвоніть увечері
Удень наша героїня говорити не могла, попросила передзвонити ввечері – у неї дуже щільний графік. По-перше, Людмила працює на пів ставки у сільській бібліотеці, і не лише приймає читачів, а постійно проводить тематичні зустрічі, читання, диспути, виставки, майстер-класи. Здається, жоден день у календарі не залишається поза її увагою – підбирається література, готуються лекції та виставки. Завдання бібліотекарки та її колег – заохотити до читання якнайбільше дітей та дорослих мешканців села, розширити їхній кругозір.
По-друге, Людмила – керівниця жіночого вокального ансамблю «Чали кушу», який працює у Котловинському Будинку культури та носить звання «народний». У його складі – люди різних професій. Місія колективу – представляти гагаузьку культуру в Україні і за кордоном. Колектив із Котловини періодично виїжджає на регіональні, обласні та міжнародні фестивалі.
По-третє, у вільний від роботи час Людмила займається зі своїми учнями та ученицями. Вона вважає своєю місією розкривати юні таланти, причому не лише у Котловині. Людмила має учнів у Києві, Одесі і навіть за кордоном, з якими вона займається дистанційно.
Добре, що прийшов!
Роман Казани
Молодий педагог Роман Казани розповідає, що змалку любив співати, але робив це лише вдома, бо дуже соромився.
Людмила знала про природний дар хлопця і наполягла на тому, щоб він прийшов до неї на урок – спробувати себе.
«Добре, що прийшов!» – тепер каже Роман, бо його життя наповнилося цікавими подіями. Лише цього року він взяв участь у чотирьох міжнародних фестивалях, і небезуспішно: журі фестивалів European talents та International Odesa festival присудило вокалісту із села Котловина перше місце.
Людмила дуже радіє успіхам своїх вихованців і завжди поспішає поділитися добрими новинами з усім світом через соціальні мережі: «Моя найменша зірочка вокалістка Анечка Чолак взяла участь у двох міжнародних вокальних онлайн-конкурсах, де посіла друге та перше місця. Вітаю тебе, моя розумничко! Ти наша гордість, прикраса будь-якого свята!»
Наступне повідомлення: «Ось ми і дочекалися ще одних результатів міжнародного онлайн-фестивалю-конкурсу, де моя вокалістка Вероніка Бондар посіла перше місце. Цього року Вероніка взяла участь у чотирьох міжнародних конкурсах, в одному з них посіла друге місце, у трьох конкурсах – перше місце. Від щирого серця вітаю тебе, моя розумничко! Не зупиняйся на досягнутому!»
Важливо, щоб звучали мотивуючі слова
Ще одне захоплення Людмили – створювати відеокліпи. Вдягнувшись у гарний костюм, вона проводить зйомки серед краси бессарабської природи. Це нескінченні степи, кручі на берегах найбільшого прісноводного озера України – Ялпуг, близько якого розташована Котловина.
У свої відеоролики Людмила монтує філософські слогани та мотивуючі слова: «Щастя – це не мета, це шлях», «Ніколи не дозволяй страху приймати за тебе рішення», «Мета життя – навчити своє серце битися в унісон із Всесвітом».
Вона переконана, що в наш час важливо, щоб такі слова звучали постійно.
Пісні народжуються вечорами
Нарешті, пізно ввечері вдалось поговорити з нашою героїнею.
– Я знаю, Людмило, що ви пишете пісні для себе та багатьох інших виконавців гагаузькою мовою. Але коли, за такої завантаженості, ви встигаєте займатися творчістю?
– Зазвичай нова пісня народжується ввечері, коли я вже лягаю відпочивати. Приходять якісь слова, думки формуються у поетичні рядки, я ніби чую мелодію. Тут же записую, роблю начерки. Потім починаю з новою ідеєю працювати, доки не доведу її до завершення. Для мене важливо побачити результат.
– А чому до створення своїх творів зазвичай залучаєте партнерів, серед яких поети та композитори навіть з інших країн?
– Так працювати завжди цікавіше. Не дарма кажуть, що одна голова добре, а дві – краще. Зараз, наприклад, йде робота над піснею «Мир усьому світу» гагаузькою мовою, яку я нещодавно написала. Вона незвична за своєю структурою. Мені допомагали два аранжувальники. Коли пісню буде записано, почнеться зйомка відео. Робота велика, командна. Думаю, зможу презентувати пісню через два-три місяці.
– Знаю, що нещодавно ви обладнали прямо у себе вдома студію Studio L&K – з якою метою?
– Я її створила для дітей із сімей зі скромним достатком, у яких немає можливостей вчитися вокалу, особливо зараз, у період війни. Я готова працювати з такими дітьми на благодійній основі. Студія обладнана мікрофонами, колонками, мікшером – все як належить. Я даю основи вокалу. Проводимо практичні вправи щодо дихання, тренуємо дикцію, розширюємо вокальний діапазон. Кожному учневі допомагаю підібрати свій репертуар, відпрацьовуємо індивідуальний стиль виконання – щоб максимально яскраво розкрити особистість кожної дитини.
– Ви завжди наголошуєте, що вас підтримує чоловік. А в чому полягає ця підтримка?
– Я часто виїжджаю на культурні форуми. Багато чоловіків, особливо у селі, не вітають відсутність господині. А мій чоловік каже: «Якщо ти хочеш і тобі це подобається, то завжди будь ласка!» Я завжди ділюся з ним своїми враженнями, радощами та печалями – він завжди вислуховує та підтримує. У творчій діяльності без спонсорів не обійтися, і мій чоловік – завжди один із спонсорів. А взагалі, багато людей мені допомагають, навіть друзі з Німеччини.
– А що для вас участь у фестивалях? Це можливість самовираження, творче підживлення чи прагнення визнання?
– Для мене головне показати світові культуру прекрасного народу – гагаузів, їхні традиції. Саме тому я пишу пісні, байки, гуморески гагаузькою мовою.
– Людмило, а це правда, що спочатку ви були не селянкою, а городянкою?
– Так, правда! Я народилася і виросла у місті Вулканешти, що в Республіці Молдова. Коли вийшла заміж, сім років із чоловіком прожили в Одесі. Але мого чоловіка потягло на малу батьківщину, до рідного села – тож п’ятнадцять років тому ми переїхали до Котловини. Так у мене з’явився город, палісадник та пташник. Корови, щоправда, немає. Знаєте, я дуже щаслива, що потрапила в цей край! Мені в Котловині подобається: тут гостинні люди, котрі завжди йдуть назустріч і кожну нову пісню сприймають на «ура». Село Котловина – впорядковане, тут комфортно жити. І в місто мене анітрохи не тягне.
Читайте також:
