Саврань — столиця лісової перлини Одещини — ташується в межиріччі річок Савранки та Південного Бугу. Багатий родючими землями, корисними копалинами, чистим повітрям, різноманіттям флори і фауни, цей мальовничий край з давніх-давен приваблював поселян.
Мандруючи в минуле
Стійбища давніх мисливців та збирачів з’явилися тут ще у 5-4 тисячоліттях до нашої ери. Впродовж століть на цих землях кочували або осідло жили кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, хозари, слов’яни, печеніги, половці, литвини, татари.
Розташована на важливій «транспортній магістралі» — Татарському і Кучманському шляхах, — Савранщина з XIV століття до 1569 року входила до Великого князівства Литовського, а річка Савранка була природним кордоном між Литвою та Османською імперією. Саме до тих часів належить і перша писемна згадка про Саврань, де зазначається, що литовський князь Вітовт передав містечко, засноване 1392 року, зем’янину Кості Кошиловичу.
1489-го на річці Савранка відбулася битва військ сина польського королевича Яна Альбрехта з татарами. Історики її пов’язують з першою згадкою про місцевих козаків, які вказували дорогу польським драгунам.
Після Люблінської унії (1569 рік) містечко Саврань увійшло до складу Брацлавського воєводства Речі Посполитої і належало канцлеру і коронному гетьману Яну Замойському, а невдовзі — польським магнатам Конецпольським.
1634-го, щоб протистояти татарсько-турецьким набігам, Станіслав Конецпольський доручив французькому інженеру-фортифікатору та картографу Гійому Левассеру де Боплану побудувати фортецю Усть-Саврань.
За володарювання панів Любомирських в середині XVIII ст. на Савранщині засновано більшість нинішніх сіл.
За часів російської імперії (з 1793-го) — у містечку (волосний центр) Балтського повіту Подільської губернії вже збирались великі базари-ярмарки, куди з довколишніх сіл звозили хліб, худобу, білу глину. Місцеві ремісники продавали одяг, взуття, кінську збрую, вироби з дерева тощо.
Щодо назви «Саврань», то з різних мов вона перекладається по-різному: з тюркської є у декількох значеннях – «така, що волочиться» (певно, мається на увазі хвилястий хід річки), «погонич верблюдів», «яма», «пісня». З іранської мови — «чорне місце».
А ще є припущення, що назва селища походить від імені турецького яничара-грека Саврасоса.
Охоче донатили на підтримку захисників Вітчизни
На святкуванні 626-ї річниці селища Саврань учасники та гості збирали кошти нашим воїнам, які мужньо боронять рідну землю.
Від Савранської громади представникам двох військових частин передали автомобіль «шкода» та дрон «Королева шершнів», а також копченості та смаколики. У відповідь військові, які були присутні на святі, подякували очільнику району Михайлу Лазаренку та очільнику Савранської громади Олегу Жируну за постійну допомогу армії від жителів Подільщини, вручивши подяки представникам влади, аграріям та підприємцям краю.
Цікавим та насиченим було ярмаркування. Кухарі Північного професійного коледжу (директорка Ярослава Жирун) влаштували свято борщу, приготувавши 200-літровий казан національної страви. Гості охоче частувалися борщем, домашньою випічкою та численними стравами. На добру згадку кожен міг придбати сувеніри на патріотичну тематику від народних умільців, а також знамениті савранські віники. Вироби високого ґатунку з національним самобутнім колоритом полюбилися багатьом покупцям.
Нещодавно «Одеське життя» дізнавалася, скільки коштуватиме приготування борщу в різних регіонах України, Румунії та США.
Цікаву концертну програму підготували найкращі творчі колективи громади та гості фестивалю.
Успішно пройшов аукціон виробів майстрів Савранської громади, кошти від якого будуть направлені на підтримку ЗСУ. Загалом було вторговано 83 тисячі гривень. Зокрема, за майстерно вирізаний з дерева герб виручили п’ять тисяч.
З нагоди річниці селища відбувся футбольний турнір. Переконливу перемогу здобула футбольна команда Савранського ліцею. Концебівські ліцеїсти вибороли срібло. Третє місце посіла юна команда з Осичок.
Ось так савранці святкували й заразом зробили ще одну гарну справу задля захисту України.
За легендами – на Савранщину
На річці Савранці розлогі верболози та високі очерети приховують Острів кохання. Кажуть, що коли з небес зірветься зірочка й згасне у піні водоспаду, а ви загадаєте найзаповітніше бажання, то воно обов’язково збудеться.
- Річка Південний Буг має найтаємничіше місце «Вовча гатка». Тут, коли спадала вода, по камінню перебігали річку сіроманці. І рибалка, який не знає вовчої стежки, що з’єднує підводними скелями протилежні береги, ніколи не проведе вздовж них свого човна.
- Село Кам’яне, яке розділяє річка Яланець, славиться давнім млином та водоспадом. Тут щороку проводиться військово-патріотичний фестиваль «Гайдамацька Січ».
- А неподалік Осичок, у лісі, облаштовано резиденцію Святого Миколая.
- У лісах Савранщини можна втамувати спрагу з «Гайдамацької криниці». А неподалік, в гущавині «Дідового яру», пошукати скарби ватажків гайдамаків Гонти і Залізняка, здобуті ними в Умані.
- У Гетьманівці ташується парк, де ростуть рідкісні породи дерев: каркас, софора, голубі ялини, бук, пірамідальний дуб.
- Славиться Савранщина майстрами з виготовлення очеретяної покрівлі, які з діда-прадіда бережуть секрети прадавнього ремісництва. Як і вінникарі, різьбярі по дереву, майстри з лозоплетіння та вишивальниці. Не переводяться тут роботящі і талановиті люди, які зберігають народні традиції.
