Одеса після деколонізації та декомунізації: що буде з культурною спадщиною міста

Літературне місто — без пам’яті про письменників?

Уже рік, як історичний центр Одеси занесено до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Потрапити до цього престижного переліку наше місто намагалося з 2008 року. І ось, коли мету досягнуто, у рамках виконання законів про декомунізацію та деколонізацію прописано перейменувати історичні топоніми та демонтувати пам’ятники, що стали невіднятною історико-культурною складовою охоронної зони.

— Історичний центр внесли до двох списків ЮНЕСКО: всесвітньої спадщини та всесвітньої спадщини під загрозою. Згідно з номінаційним досьє, це включає як матеріальну культурну спадщину — тобто архітектуру і пам’ятники, так і нематеріальну — нашу мультикультурність і багатонаціональність, — розповідає Іван Ліптуга. — Крім цього, з 2019 року Одеса є одним із 246 творчих міст у галузі літератури — літературним містом ЮНЕСКО. Для включення до цього списку існують свої критерії. Зокрема — заповнювалася анкета, де перераховувалися всі імена письменників, які дали нам на це право.

Один із пунктів, який уможливлює вступ до спільноти креативних міст, — особливість міста, що знайшла відображення в літературі. Й Одеса вже давно стала художнім образом, який увійшов у світову культуру. А в 1910-1920 роках тут зародилася літературна школа, що отримала назву південно-західної. Вона збагатила літературу іменами Ісаака Бабеля, Юрія Олеші, Едуарда Багрицького, Валентина Катаєва, Іллі Ільфа, Євгена Петрова… На честь літераторів, які жили в Одесі та писали про наше місто, названо 32 одеські вулиці, створено 34 меморіальні дошки.

— А ми сьогодні самі відмовляємося від цих імен — ключових імен нашої одеської літературної школи. Розписуємося в тому, що не цінуємо наш статус літературного міста ЮНЕСКО. Перейменували вулиці, названі на честь усіх, хто увійшов до номінаційного досьє літературного міста, — підкреслює директор департаменту культури. — Письменників, твори яких перекладені десятками мов, видані в різних країнах. Усіх, ким Одеса завжди пишалася.

Про універсальну культурну цінність

Те саме стосується й історичного центру. Щоправда, у положенні ЮНЕСКО немає жорсткого пункту, на який можна послатися, що забороняє змінювати назви вулиць в охоронній зоні, не приховує Ліптуга. І сьогодні члени робочої групи ООДА стверджують, що ЮНЕСКО до перейменувань не має жодного стосунку.

— Є поняття «універсальна культурна цінність», яке включає, зокрема, й топоніми. Саме ця норма лежала в основі ухвалення рішення про внесення нас до списку всесвітньої культурної спадщини. І коли ми перейменовуємо топоними, ми порушуємо універсальну культурну цінність охоронної зони. Це точно так само, як сьогодні будівельники можуть сказати, що побудують нову будівлю замість старовинної, не вищу за сусідню будову. І скажуть, що тим самим вони нічого не порушили в зоні ЮНЕСКО, — наводить приклад Іван Ліптуга. — Але будь-які зміни в історичному центрі образоформувальних елементів — архітектурних, містобудівних, топонімічних — змінюють універсальну цінність об’єкта ЮНЕСКО. І ми мусимо, зберігаючи її, інформувати ЮНЕСКО про будь-які зміни — тож будемо запитувати, як це вплине на наш статус.

Ось тільки питання — чи матиме змогу ЮНЕСКО і як скоро вплинути на процедуру перейменувань? Чи може висловити тільки «глибоку занепокоєність»?

— Це може зайняти місяць — може більше. У будь-якому разі — ця процедура не швидка, не розрахована на якийсь хайп чи голосування в соціальних мережах, — зазначає директор департаменту. — Комунікація з ЮНЕСКО відбувається через комісію ЮНЕСКО в міністерстві закордонних справ, через міністерство культури. Потім комітет всесвітньої культурної спадщини це буде розглядати.

Зносити не можна залишити

Не інформуючи ЮНЕСКО, не можна й демонтувати історичні пам’ятники, що розташовані в центрі Одеси, доповнюють архітектурний ансамбль площ і вулиць міста.

Водночас разом із монументом Пушкіну, розташованим на Приморському бульварі, ще наприкінці минулого року міністерство культури скасувало статус пам’ятника національного значення також пам’ятнику генералу-губернатору південно-східної України Михайлу Воронцову. Але оскільки вони встановлені в охоронній зоні ЮНЕСКО, для них законом передбачено виняток — його норми не застосовуються щодо об’єктів всесвітньої культурної спадщини.

— Оскільки ці пам’ятники в нас є частиною ландшафту всієї історичної частини міста, то виникає колізія: один закон вимагає демонтувати й перенести їх у музейний простір, інший — зберегти, там, де вони розташовані. Знову ж таки — чекатимемо на висновок ЮНЕСКО, — каже директор департаменту культурної спадщини.

Як Чайковського «реабілітували»

Внесено до списку на демонтаж і пам’ятник Ісааку Бабелю. Попри те, що письменник був страчений сталінським режимом. Разом із ним до знесення засуджені:

• макети ордена Леніна,
• братська могила червоногвардійців на Куликовому полі,
• Олександрівська колона,
• стіна чекістів,
• пам’ятники Комсомольцям на Старопортофрансковській,
• пам’ятник Горькому,
• пам’ятник Толстому,
• пам’ятник Глушку,
• пам’ятник Мариненсско,
• пам’ятник Зої Космодем’янській,
• пам’ятник Мічуріну,
• пам’ятник Малиновському,
• пам’ятник Посмітному,
• пам’ятник Пушкіну на Приморському бульварі та на Пушкінській, 13,
• пам’ятник Мечникову,
• пам’ятник Черняхівському,
• пам’ятник Нілусу,
• пам’ятник Чкалову,
• пам’ятник Висоцькому.

— Тобто — до списку внесли всіх, хто жив і працював в епоху радянського або імперського періоду. Майже будь-кого можна так притягнути. І чому ми маємо відмовитися від імен визволителів Одеси під час другої світової війни? Ніхто не применшує подвигу сьогоднішніх полеглих героїв, але навіщо «декомунізувати» тих, хто відстоював наше місто в 1941 — 1944-му? Потрібна наукова експертиза, — переконаний Іван Ліптуга. — У нас є приклад — Київська консерваторія імені Чайковського, яка отримала й міжнародну експертизу, й національну експертизу. Вони свій статус і ім’я відстояли, етнічне походження Чайковського відстояли.

Без Бабеля, але з 12 стільцем

Щоправда, не всі скульптурні композиції на літературні теми значаться в реєстрі пам’яток. Частина з них — просто малі скульптурні форми. Принаймні, на «12 стілець» розпорядження ОДА точно не поширюється. Немає статусу пам’ятки й в Алеї зірок. Не підлягають демонтажу і пам’ятники письменникам, встановлені у дворику Літературного музею. Це закрита територія. Й закон якраз говорить про те, що потрібно переносити пам’ятники з публічного простору в музейний. Інше питання — там немає місця, щоб поставити всі демонтовані монументи.

— Я не був свідком збору коштів на пам’ятник Пушкіну на Приморському бульварі. Кажуть, що збирали одесити. Але я був свідком і активним учасником збору коштів на пам’ятник Бабелю. Компанія, в якій я тоді працював, дала третину суми. Це була дуже дорога скульптура — кошти на неї важко збиралися. А сьогодні дуже легко сказати, що все це треба демонтувати. А що натомість? Виділяються якісь кошти на встановлення альтернативних скульптур, тим кого вважають недооціненими? Не можна місто залишити взагалі без ознак історії, відфотошопити пам’ять про минуле, — переконаний Ліптуга. — Для того, щоб зберегти інформацію для майбутніх поколінь, й існують такі організації, як ЮНЕСКО.

Мільйони на таблички

У грошовий еквівалент усі заходи з перейменування ще не перевели. Але, на думку Івана  Ліптуги, це буде вельми витратний процес.

— Якщо в нас перейменовано за період війни близько 350 вулиць — то слід поміняти всі таблички, номерні знаки, усім юрособам, зареєстрованим за цими адресами. — пройти перереєстрацію, поміняти свої статути. Я вже не кажу про меморіальні дошки. Перекласти просто так їх українською мовою не можна. Кожна з них створена певним скульптором із бронзи, мармуру, гіпсу. Ці дошки не можна переробити — це буде вже не оригінальний художній твір. А зробити їх усі під одну гребінку, в одному шаблоні теж не можна. Тому на створення нових підуть мільйони, — вважає директор департаменту. — Й, запевняю, ті люди, які кричали сьогодні за перейменування, завтра кричатимуть, щоб не витрачали бюджетні гроші.

— Закон є закон. І губернатор не міг його не виконати. Але, однозначно, — цей закон не досконалий, — зазначає Іван Ліптуга. — Багато там закладено колізій, які можна трактувати по-різному. Тут потрібна глибока і юридична, і культурологічна оцінка. Зараз, коли війна, я б цим узагалі не займався. Тому що, сьогодні, коли всі мають бути об’єднані проти ворога, це тільки вносить розкол, роз’єднує людей. Водночас одесити висловлюються проти — пишуть листи в різні інстанції. Далі — юридично будемо дивитися і чекати висновків ЮНЕСКО.

Чвари навколо «Якіра-Серце»: кому належить туристичний символ, і чи варто його демонтувати

Одночасно з бурхливим обговоренням топонімічних перейменувань дехто в Одесі знову порушує питання про доречність на вулицях міста його туристичного символу «Якір-Серце».

У 2012 році проект логотипа розробила студія російського дизайнера Артемія Лебедєва.

Перед початком повномасштабної війни Лебедєв потрапив під санкції РНБО. В червні 2022 року він незаконно приїхав до території Запорізької атомної електростанції та схвалив її захоплення.  Служба безпеки України оголосила Лебедєву про підозру.

Ще у 2022 році депутат міськради Петро Обухов пропонував відмовитися від «Якіра-Серце». Але міська влада відхилила цю ініціативу. Після нещодавнього скандального інтерв’ю Лебедєва, де він закликав РФ захопити скоріше Одесу, щоб він міг, за його висловом, «пожерти» в ресторані «Дача», уявляти наше місто символом, створеним у майстерні відвертого ворога, знову видалося неприйнятним. За коментарями з цього питання ми звернулися до директора департаменту культури, міжнародного співробітництва та євроінтеграції Одеської міськради Івана Ліптуги.

— Якщо йдеться про скульптуру, то це робота київського скульптора Олега Черноіванова. Вона відрізняється від графічного логотипа, розробленого колись на наше замовлення в студії Лебедєва. Скульптура, створена Черноівановим, більш витончена. Крім того, що ми замовили там графічний логотип, ця студія ніколи більше не займалася брендингом міста. Цим займалася Асоціація туризму Одеси та Одеська міська рада в особі КП «Туристичний інформаційний центр». Логотип неодноразово видозмінювався — його багаторазово перемалювала одеська студія Івана Воїна, з якою часто співпрацює Асоціація туризму Одеси, — зазначає директор департаменту. — Знімати символ зараз — чергова дурість. До якоря є питання? До серця є питання? Символ якоря має тисячолітню історію. Треба просто перестати прив’язувати наш символ до цього самого…

З одеського оригіналу вже зроблено сім бронзових скульптур, які встановлено в різних містах-побратимах Одеси: у Регенсбурзі, Марселі, Стамбулі, Ларнаці, Йокогамі, Клайпеді, Генуї.

— Ми їх теж будемо зносити? – ставить риторичне питання директор департаменту. — Напишемо в усі міста-побратими: зніміть їх?

За словами Івана Ліптуги, спочатку авторські права на «Якір-Серце» належали йому — він замовляв символ, як приватна особа. Потім — передав 50% КП «Туристичний інформаційний центр». А коли прийшов на службу до міськради, щоб не було конфлікту інтересів, на муніципальний туристичний центр переписав і свої 50%. Тож нині всі права на «Якір-Серце» — у міста.

— Символ завжди був вільний у використанні, — стверджує Ліптуга. — З нього ніхто ніколи не отримував жодних роялті, дивідендів — ні місто, ні приватні особи. Він належить усім містянам.