Продовжую свою розповідь про село, що розташоване біля селища Іванівка Березівського району, – Шерове. Та про його людей, які живуть тут і працюють, вкладаючи у свою працю всю любов до рідної землі.
Микола Станков
Микола Станков – етнічний болгарин, який народився у селищі Іванівка. Як справжній болгарин, він вирощує у дворі виноград та, звичайно, виробляє вино. Дружина Миколи Олена – українка. Вона підтримує його в усьому, але не дає непроханих порад і не заважає займатися його суто чоловічою справою.
– Я живу у Шеровому з 1990 року. Одразу, як тільки приїхав сюди, посадив виноград. Увесь наш рід завжди його вирощував. Від батька я отримав у спадщину 500 кущів винограду. Він і зараз росте у батьківському домі в Іванівці. А з винограду, який я виростив вже тут, ми виготовляємо вино. Раніше його робив батько, а зараз цим займаюсь я.
Ще одне давнє захоплення Миколи – це розведення індиків.
– Я двадцять років займаюся підсобним господарством — доглядаю за індиками, качками, курми. Зараз вже на пенсії і маю вдосталь часу. Сьогодні ми доглядаємо 70 індиків. І це не на продаж – вони для родини. Адже родина наша велика: маємо трьох синів, трьох невісток і п’ятьох онуків. М’ясо індиків дуже корисне та смачне. До дев’яти кілограмів м’яса можна отримати з одного індика. Так і живемо. А чим мені займатися? Це і є моє хобі. Я сам за ними доглядаю – за дорослими птахами і пташенятами. Маленьких індиків іноді продаю. Без цих птахів взагалі вже не можу.
Микола Себов
А цей чоловік, який уважно спостерігає за чимось у полі з дозріваючою пшеницею, – Микола Себов, який багато років займається сільським господарством.
– Народився я у Шеровому в болгарській родині. Тут все життя і живу. Спочатку думав стати музикантом. Але якось так трапилось, що почав займатися землею. Як закінчив сільгоспінститут, так відтоді й дотепер, а це вже 30 років, займаюся фермерством. Зараз ми перебуваємо на 50-гектарному полі. Це парова пшениця. Вологи мало, але що Бог дав, те і маємо.
Готуємося потихеньку до збору. Пшениця, ячмінь, соняшник, кукурудза – вирощуємо зазвичай ці чотири культури.
Порти працюють, слава Богу. Лише вони нас рятують. Потенціал урожайності залишився, а ціна тягне назад, оскільки страхові фонди включено до ціни зерна через ризики війни. Тому ціна цілком упала, але ж працювати потрібно обов’язково. Ми не маємо наміру здаватися. До того ж нас так не виховували. Все обробляється. На полях все добре, гарно. Стараємося, як тільки можемо.
