Чимало різного люду, озброєного пошуковим знаряддям, марить скіфським золотом, бронзовими сокирами, римськими ауреусами та денаріями, трипільським череп’ям та іншою старовиною.
Кому поталанить відшукати скарб?
Щоби надибати омріяний скарб, «чорні копачі», як йменують їх археологи, «намотують» тисячі кілометрів та перелопачують тонни землі.
Особливо привабливі береги річок Кодима, Тилігул, Чичиклія та численні безіменні струмки, яри та вибалки. Адже в наших краях жили племена бронзової культури, трипільці, кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, готи, торки, печеніги, чорні клобуки, половці, елліни, римляни, слов’яни, татари. Чорноземи Любашівщини досі таять у собі сліди їхнього перебування. На пшеничних ланах височіють численні кургани – могили войовничих вождів кочових народів. Велику таїну зберігають залишки Троянових валів неподалік Кодими.
Що вдалося відкопати
З моїх знайомих найбільш удачливим є Віталик — невтомний бобрицький копач і свого роду народний дослідник, який мріє про власний краєзнавчий музей.
За кілька літ він з детектором обнишпорив усі поля, околиці та місця, оповиті легендами. І, звісно, відкопав чимало цікавого.
При зустрічі чоловік виніс з гаража два відра, наповнені знахідками: монетами та речами різних історичних періодів, здебільшого часів російської колонізації. Серед копаного «мотлоху» зустрічались скіфські наконечники стріл, черняхівські вироби тощо. Однак без наукової атрибуції — це просто купа безликих експонатів. Хоча серед них трапилися коштовні екземпляри: миколаївський платиновий та єлизаветинський рублі та інші рідкісні монети.
Одному мешканцю Любашівки поталанило знайти царського червінця. Продавати його не збирається: буде весільним посагом для доньки. Ще багато чого цінного нарили шукачі в полях, та більшість воліє про це промовчати.
За шматок хліба віддавали золото
В Україні ніколи не переводилися мисливці за скарбами. Адже роботяще українське селянство частину заробленого кривавими мозолями відкладало на «чорний» день.
Прийшов він 33-го. Тоді голодуючі люди міняли коштовності на кусень хліба. Того року злочинна радянська влада отримала від населення 45 тонн чистого золота у вигляді родинних коштовностей та антикваріату.
Чи не найбільше шукачів ваблять єврейські скарби.
Споконвіків відомо, що умілі ремісники, торговці та підприємці вміли робити ґешефт. Тож місця проживання євреїв та їхні поселення постійно досліджують «чорні копачі». Підігріває цікавість знайдений у 90-х неподалік Любашівки скарб старого єврея, вбитого фашистами у 1941 році. Більше десятка золотих нещасний ховав у рваному черевику.
Деякі шукачі на місці колишнього єврейського поселення Гельбінове «підняли» якісь мідяки, залізяччя, залишки менори (в поселенні діяла синагога), примітивні камінні жорна і печатку комуни «Гельбиновский сельской исполком Велико-Бобрицькой волости Балтського уезда», датовану тридцятими роками минулого століття.
Старожил із Комарівки якось розповів, що його дідусь торгував зерном в епоху порто-франко, а виручене золото прикопав на своїй садибі. Коли селянина розкуркулили — запроторили його до Сибіру, де й згинув. Як і місце скарбу. Такі легенди можна почути чи не в кожному селі. Отже, чимало схованого добра залишилося в землі.
