Ще рік тому ми вірили, що перемога України не за горами. Але виявилося, що дорога до неї довга і непроста. І кожен новий день збільшує кількість втрат серед військовослужбовців і мирних жителів, а також кількість зруйнованих населених пунктів і підприємств, понівечених військовими діями полів, лісів і степів. Стає дедалі складніше визначати терміни й обставини закінчення війни. «Одесская жизнь» вирішила дізнатися, що про це думають українські військовослужбовці.
Піхотинець Федір: «У цій війні жодних компромісів не буде»
Війна закінчиться через півтора року нашою перемогою, вважає Федір. За словами бійця, у більшості його товаришів по службі настрій бойовий.
— Звісно, всім хочеться миру, хочеться уникнути жертв, та й просто хочеться додому, — каже боєць. — Добре, що стали давати більше відпусток. На самому початку війни цього не було. Але в будь-якому разі, про будь-які поступки ворогові ніхто навіть імовірно говорити не хоче. Усі розуміють, що в цій війні жодних компромісів не буде. Ворог налаштований на знищення нас як держави і нації. І будь-яке компромісне перемир’я тільки дасть йому можливість підготуватися до наступного нападу з урахуванням колишніх його помилок.
Гранатометник Андрій: «Краще живцем згоріти, ніж потрапити до них у рабство»
— Війна нагадує мені виверження вулкана. Там, куди вона приходить, течуть ріки вогню, а з неба сиплеться попіл, — каже Андрій. — Подивіться на вулкан, що вивергає лаву в Ісландії, — це дуже схоже на нашу Авдіївку або Кринки. Але війна — це не природна стихія. Вона сама собою не закінчиться. І хоча противник значно переважає нас у кількості солдатів і техніки, все одно не може перемогти. Ми добре тримаємо стрій. Це означає, що військова стратегія обрана правильно.
На думку Андрія, щоб викинути росіян з української землі, Збройним силам України необхідне якісне поповнення особового складу. Утримувати звільнені села і селища тільки за рахунок західного озброєння неможливо. Адже позиції завжди тримає піхота. Але поняття «мобілізація», вважає боєць, у нашій країні перекручене і понівечене. Замість проведення базової загальновійськової підготовки для всіх військовозобов’язаних, їх просто відловлюють і пакують у «буси».
— Якщо ми не впораємося з мобілізацією, це зроблять за нас росіяни, — переконаний Андрій. — Їм завжди потрібне «гарматне м’ясо» і всі наші ресурси на окупованих територіях.
Не сприяє швидкій перемозі, на його погляд, і система державного управління, яка повсюдно відступає від букви закону.
— У законі написано про «планомірне переведення національної економіки та органів влади на функціонування в умовах воєнного часу». Але замість підготовки нашої економіки до війни ми перекладаємо плитку в містах, — каже боєць. — Ми сподіваємося на допомогу іноземних партнерів, а своїм підприємцям і волонтерам ускладнюємо життя.
Настрої військових в оточенні Андрія за два роки війни теж істотно змінилися. Багато хто хоче додому. Комусь вдається піти зі служби за сімейними обставинами — інвалідності батьків або догляду за дитиною. А от за станом здоров’я списатися майже неможливо. Крім того, нерідко, повертаючись із відпусток, бійці виглядають морально спустошеними, а не відпочилими і повними сил.
— Майже у всіх одна й та сама історія — люди не поважають військових, дивляться з неприкритим роздратуванням. Влада творить якусь дикість, скрізь крадуть гроші, які так необхідні на фронті, — каже Андрій. — Ми чекаємо нових людей, але їх немає в достатній кількості. Мобілізація суспільства та економіки йде дуже повільно.
Але, незважаючи на все це, українці зобов’язані вистояти. Адже росіяни не просто вбивають людей — вони знищують людську гідність.
— Краще живцем згоріти у вулканічній лаві, ніж потрапити до них у рабство. Той, хто не зрозумів цього за 10 років вторгнення, ймовірно, вже й не зрозуміє.
Стрілець Вадим: «На оборонній стратегії можна вести війну 10-15 років»
— Коли закінчиться війна — питання складне, — каже Вадим. — Війна ведеться в полях, лісопосадках і населених пунктах, а завершується в кабінетах політиків.
Вадим не приховує, що в армії критичне становище з озброєнням. До того ж у воюючій країні практично немає військово-промислового комплексу.
— Усе це мало бути позавчора. Ще з початку війни треба було готувати ешелоновану оборону, створювати укріпрайони, — каже військовий. — Кожне велике місто — тим паче Одеса, портове місто — має бути укріпрайоном. А воювати треба технікою й артилерією, а не піхотними масами. Бракує авіації — застосовувати дрони.
Якщо росія може дозволити собі, незважаючи на санкції, платити золотом Ірану за військові замовлення, то Україна, зважаючи на залежність від підтримки Заходу, розраховує розв’язати критичну ситуацію на фронтах мобілізацією, зазначає військовий.
— До мобілізації має бути зовсім інший, індивідуальний підхід, — переконаний Вадим. — Крім того, треба залучати людей контрактами. Де брати гроші? Красти потрібно менше. Наприклад, українська приватна військова компанія «Омега Консалтинг груп» пропонувала на контрактних засадах проводити контрдиверсійні заходи в Сумській та Чернігівській областях. Влада не пішла на це. Пожаліла грошей? Ну так, життя пересічних громадян дешевше…
Сьогодні, за словами бійця, українські військовослужбовці багато в чому розчаровані.
— Люди не відчувають турботи про себе: огидне ставлення під час проходження ВЛК, громадянського суспільства. Клеймлять, ненавидять співробітників ТЦК, хоча це вчорашні фронтовики, переведені в тил за станом здоров’я. А чому б військовозобов’язаним, яких доводиться «відловлювати» по маршрутках, не піднятися і самим не піти захищати батьківщину зі зброєю в руках, — обурюється Вадим. — Але людям хочеться, щоб воювали одні й ті самі — з контузіями, пораненнями, купою хвороб.
З огляду на ситуацію на фронтах, стратегія, за словами Вадима, має бути зараз суто оборонною. Ні про які контрнаступи і думати не доводиться. Водночас на оборонній стратегії, обладнаних фортифікаційних спорудах можна вести війну і 10-15 років.
— Війна в такому разі не закінчиться. Але й людей би гинуло менше, — вважає Вадим. — При цьому, власне, ніхто не заважає і Путіну, і нам бити по тилах противника. Тому Україні необхідно приділяти багато уваги ППО, і дещо в цьому напрямку робиться.
